А Яга додала:
— Нема їх від самого ранку. Вони пішли в ліс по гриби, по рижики, мабуть, і на ніч не повернуться.
— У ліс! — засміявся смерд, а вслід за ним зареготали його супутники, повеселішавши від пива. — А шкода, шкода, що ми їх по дорозі не зустріли! Було б із ким розважитися, хоч би й до завтра.
Віш скоса глянув на того, хто говорив, і в старого усміх завмер на вустах.
— Якби при такій розвазі, — сказав він, — вас застав їхній батько або мати, ви б навіки залишились у лісі і ніколи з нього не вернулися б.
Він тихо й похмуро промовив ці слова. Смерд, почувши їх, насупився. Його супутники знову почали підходити до бочки з пивом, та й він мовчки також повернувся до неї. Тим часом у розмову встряли й сини Віша, підсунулася до них і Яга, а Віш підійшов спочатку до вогнища, потім до дверей, напився з цебра води. Тут поблизу сидів розв"язаний Генго; господар дав йому знак, і вони вийшли разом у сіни.
І слова не промовивши, старий показав німцеві рукою на двері й ворота, даючи зрозуміти, щоб той тікав, та німець, озирнувшись, прошепотів йому на вухо:
— Я їх не боюся, нічого вони мені не зроблять, з ними я дістануся до князя. Але я всього товару не візьму з собою, щоб не возитися марно з вантажем.
Віш здивовано глянув на нього.
— А чому ти не хочеш тікати? Чого під моїм дахом має спіткати тебе нещастя?
Генго захитав головою і хитро посміхнувся.
— Я не боюся — нічого вони мені не зроблять… Я відкуплюся від них, будьте спокійні, тільки залишу у вас одну сакву.
Господар мовчки погодився, і німець у цю ж мить подався до навісу, звідки через хвилину один із челядників виніс набитий крамом мішок, — вони його захопили в коморі. Подякувавши господареві, Генго повернувся в хату і знову сів у своєму кутку — раніш, ніж помітили його відсутність.
У світлиці було гамірно, лунав сміх. Смерд, випивши пива, повеселішав, почав жартувати зі старою бабою, а його товариші, вторуючи йому, голосно реготали. Це продовжувалось аж до ночі; принесли сухих скіпок і, увіткнувши між каміння, запалили, — в хаті стало видно. Смерд почав роздивлятись, чи нема Віша.
— Де господар? — спитав він.
Старий стояв біля порога; Яга штовхнула його, і він нехотя зайшов у світлицю. Йому, видно, не подобались гості.
Побачивши старого, смерд устав, наблизився до нього і кивнув, щоб той вийшов надвір.
— Мене князь послав до вас і до інших кметів та жупанів, — сказав він. — Низько кланявся вам і зичив здоров"я.
Старий схилив голову і стривожено провів зморшкуватою долонею по сивому волоссю.
— Те, що ласкаво вітає мене, — зауважив Віш, — ще не все. Як він так зичить здоров"я, то, мабуть, чогось жадає, інакше б не згадав про кмета..