К м е т — так називає автор вільне, незалежне сільське населення, протиставляючи його знаті, що виділилася з нього. Насправді ж вільні, а потім залежні селяни називались у Польщі, як і на Русі, смердами. Термін «кмет» у значенні «селянин» з"явився лише в XIII ст.
К н е з ь н о — так автор називає стародавнє польське місто Гнєзно, приписуючи його заснування першому П"ясту і виводячи таким чином назву міста із слова «князь» («кнезь»). Легенда ж твердить, що Гнєзно заснував родоначальник польського народу Лех. Побачивши на місці нинішнього Гнєзна орлине гніздо, він нібито сказав: «Будемо тут гніздитися». Так, вважають, і виникли назва Гнєзна (Гнєздна) і польський герб — білий орел.
К о л я д а — божество у стародавніх слов"ян, свято якого співпадало з Новим роком. Пережитки його збереглися в піснях-колядках.
К о н т и н а — язичницький храм, капище у західних (прибалтійських) слов"ян.
К о р о в а й — тут: обрядовий, весільний пиріг.
К р а к (Кракус, Крок) — легендарний засновник міста Кракова.
К р а к у с — див. Крак.
К р о к — див. Крак.
К р у ш в и ц я — місто в Познанському воєводстві. За легендою, перша столиця Польщі.
К у п а л а — божество у слов"ян. День Купали святкували влітку. Пережитки цього свята збереглись надовго і після прийняття християнства (ніч на Івана Купалу, Іванова ніч з 23 на 24 червня).
К у я в" я к и — польське плем"я, що жило біля озера Гопла і в басейні річки Нотець.
Л а д о — можливо, богиня весни, молодості і кохання у стародавніх слов"ян. Скоріше, це тільки приспів у піснях (порівн. східнослов"янське «Ой, дід-ладо»). Автор частіш вживає це слово як приспів, іноді — як бойове гасло.
Л е г е н д а п р о К р а к а (Кракуса, Крока) відома і полякам, і чехам. За польським варіантом, у Крака була одна дочка, Ванда (див. Ванда), за чеським — три: Казя, Тета і Лібуша, згодом чеська володарка.
Л е д н и ц я — озеро біля міста Гнєзна з островом, на якому збереглися руїни князівського замку IX–X ст.
Л е х — легендарний родоначальник польського народу.
Л е х і т с ь к а г р а н и ц я — межа польських земель. Лехами, ляхами називали західних слов"ян східні слов"яни і литовці. Термін цей виник від слова «лядь» (необроблена, поросла кущами рівнина).
Л е х і я — Польща.
Л е ш к и — в польських легендах представники родоплемінної знаті.
Л у ж и ч а н и — одне з племен полабських сербів (див. полабські серби), що жило в Нижній Лузації (басейн річок Спреви і Ніси).
Л ю т и ч і — див. вільки, велети, лютичі. Автор неправильно відрізняє лютичів від вільків.