Ми покинули дорогу і їхали, поки досягли скотарської місцевості поблизу Тете, потім звернули на північ, у напрямку до Замбезі. Макдоналд їхав у першому лендровері з водієм і солдатом, який сидів за кулеметом. Ми їхали за ним, Лорен вів машину, а ще один солдат сидів із кулеметом на місці пасажира, Ксаї і я розташувалися вдвох на задньому сидінні. Другий поліційний лендровер їхав останнім під командою сержанта Ндабуки.
Колона проїздила мопанові ліси й підіймалася на низькі гранітні пагорби, повільно залишаючи позаду пройдені милі. Якщо виникало будь-яке вагання щодо того, куди їхати далі, рука Ксаї показувала напрямок, і ми рухалися, підстрибуючи та нахиляючись на нерівностях або вмикаючи максимальну швидкість на порослих брунатною травою рівнинах. Я розумів, що Ксаї веде нас по сліду слона, дорозі, яку величезний звір протоптав від річки до заповідника для диких тварин на півдні, біля міста Гванґе. Досвідчені прокладачі слідів, слони, завжди обирають дорогу, яка вимагає найменших зусиль, щоб нею іти. Це завжди будуть найпологіші схили, невисокі проходи між пагорбами й найбільш пологі береги річки, яку треба перепливти.
Ми розбили табір біля одного з таких пологих берегів. Ложе річки висохло й було завалене відполірованими чорними валунами, які блищали в призахідному сонці, наче рептилії. Тут були береги з цукрово-білого піску, хащі високого очерету й басейн із грузьким дном та зеленою водою, над яким нависало гілля хінного дерева.
За річкою берег досить круто підіймався до одного зі скелястих гребенів, усіяних деревами марула та плямами чагарника. Проте з цього боку буш був відкритий до чистого, накритого палючою спекою поля, яке оточувало наш табір. Макдоналд розташував три автомобілі захисним трикутником, і, поки він ставив вартових, Лорен і я в супроводі Ксаї підійшли до води.
Ми сіли на камені й спостерігали за колонією жовтих ткачів, що базікали й тріпотіли крильми навколо своїх гнізд, сплетених із трави, що звисали з віт хінних дерев над зеленою водою.
Лорен дав Ксаї сигару, й, поки ми розмовляли, очі маленького бушмена не відривалися від наших облич, як очі вірного пса. Розмова була уривчастою, ми перескакували від теми до теми без якогось певного наміру. Лорен розповідав мені про свій проект будівництва готелів на островах. Він був переконаний, що матиме успіх.
– Це один із моїх справді добрих задумів, Бене.
І, коли я подумав про його інші успішні проекти – ранчо для худоби, шахти для видобутку діамантів, золота, хрому та міді, – я зрозумів, яким великим має бути цей проект.
Я обмовився про його труднощі у стосунках із Гіларі.
– Боже праведний, Бене. Якби тільки вони розуміли, що не купують тебе разом зі шлюбним посвідченням!
Троє дружин уже пішли від Лорена, і я сподівався, що Гіларі не стане четвертою.
Було майже поночі, коли Макдоналд спустився з берега.
– Пробачте мені, містере Стервесант. Чи дозволите мені попросити вас, щоб ви увійшли тепер до периметру. Я не люблю даремно ризикувати.
Лорен слухняно викинув недопалок сигари у воду і підвівся на ноги.
– Колись це була країна, де чоловік міг реалізувати всі свої фантазії. Часи змінюються, Бене.
Коли ми увійшли на територію табору, там варилася кава на затуленому з усіх боків вогні, і, коли ми цмулили її з огорнутих парою кухлів, я побачив, яких заходів остороги вжив Макдоналд в інтересах нашої безпеки, і зрозумів, що його компетентний вигляд не був оманливим. Він закінчив обхід вартових і підсів до нас.
– Я мав би запитати вас про це раніше, але скажіть мені, джентльмени, чи вмієте ви користуватися гвинтівкою FN і шестикаліберним кулеметом?
І Лорен, і я сказали йому, що вміємо.
– Це добре. – Макдоналд подивився в напрямку півночі. – Що ближче ми наближаємося до кордону, то імовірнішою стає сутичка з терористами. Нещодавно діяльність терористів дуже пожвавилася. Щось там відбувається.
Він узяв кухоль із кавою і вицмулив трохи, перш ніж запитав:
ebooksa