Тонка нічна сорочка не приховувала чудових обрисів її голого тіла, що проступали на тлі місячного світла. Довгі ноги, широкі стегна, тонка талія й опуклі груди, довга шия газелі й граційно нахилена голова.
– Бене! – ніжним голосом покликала вона.
– Так. – Я сів у ліжку, й вона підійшла до мене. – У чому річ, Саллі?
Замість відповіді вона поцілувала мене, розкривши уста й проникнувши в мій рот язиком. Я був опанований глибоким подивом, завмерши в її обіймах, а вона притулилася щокою до моєї щоки й нетерплячим уривчастим голосом прошепотіла:
– Кохай мене, Бене.
У цьому була якась помилка, розпачлива помилка. Я не відчував, щоб у мене пробудилося бажання, на мене лише накотилася хвиля теплого співчуття до неї.
– Чому, Сал? – запитав я. – Чому тепер?
– Бо я цього потребую, Бене.
– Ні, Саллі. Я не думаю, що ти цього потребуєш. Думаю, це остання річ у світі, яка потрібна тобі тепер.
І несподівано вона заплакала, великими, уривчастими, мовчазними риданнями. Вона плакала довго, а я підтримував її. Коли вона затихла, я поклав її на своє ліжко й накрив ковдрою.
– Я сучка, Бене, правда ж, я сучка? – прошепотіла вона й провалилася в сон.
Я не спав усю ніч, вартуючи над нею. Думаю, я знав тоді,
За сніданком Лорен несподівано оголосив, що його родина негайно повертається до Йоганнесбурґа, а не залишається ще на один день, як він планував спочатку. Мені було важко приховати розчарування, і я запитав Лорена, яка причина примусила його змінити рішення, коли ми опинилися з ним наодинці. Він лише подивився на небо й роздратовано стенув плечима.
– Ти просто щасливий, що так і не одружився, Бене. О мій Господи – жінка!
Життя в Місячному місті повернулося до свого нормального ритму за тиждень. Рал і я продовжили пошук гробниць і могил, а інші напружено працювали із сувоями. Потім, коли Рал і я сиділи під жагучим полудневим сонцем, намагаючись заховатися в ріденькому затінку верблюжої колючки, маленька, схожа на ляльку, постать піднялася з трави майже під самими моїми ногами.
– Сонячний Пташе, – м’яко промовив Ксаї, – я мандрував багато днів, щоб погрітися в сонці твоєї присутності.
Він сказав мені навдивовижу гарний комплімент, і моє серце розкрилося йому назустріч.
– Рале, – сказав я, – дай мені, будь ласка, твій кисет із тютюном.
Ми сиділи втрьох того полудня під верблюжою колючкою й розмовляли. Розмова в первісній Африці – то справжнє мистецтво з неперевершеними ритуалами запитань і відповідей, і минуло чимало часу, перш ніж Ксаї дійшов до теми, яку він прийшов обговорити.
– Чи Сонячний Птах пам’ятає Воду-під-Скелями там, де ми вбили слона?