Сонячний Птах

– Нас? – перепитав я.

– Я приїду на кілька днів, Бене. Просто не міг утриматися від спокуси. Ти забереш бушмена й приїдеш у лендровері до Панда Матенґа. Я прилечу в гелікоптері з Булавайо. Побачимося там. У понеділок наступного тижня вранці, гаразд?

Командиром поліційного ескорту був один із тих дужих хлопчакуватих молодих родезійців із бездоганними манерами й виразом спокійної компетентності, які вселяють мені глибоку довіру. Він був помічником інспектора поліції і мав під своєю командою сержанта й п’ятьох констеблів. Його звання та склад ескорту дав мені приблизне уявлення про той рівень, на якому Лорен просив підтримки й співпраці.

Ми мали два лендровери, обидва з кулеметами середнього розміру, встановленими на капоті, а озброєння поліційного підрозділу було переконливим, як і слід сподіватися на кордоні країни, де відбуваються безперервні сутички з терористами, що проникають сюди з півночі.

– Докторе Кейзин. – Інспектор віддав мені честь, і ми потиснули один одному руки. – Моє прізвище Макдоналд. Алестер Макдоналд. Ви дозволите відрекомендувати моїх людей?

Вони належали до племені матабеле, усі вони. Великі, з місячними обличчями нащадки воїнів Чака, що воювали із зулусами, яких привів сюди сто п’ятдесят років тому вождь-ренегат Мзіліказі. Усі вдягнені в камуфляжні робочі однострої з м’якими капелюхами, які зручно носити в джунглях, вони стояли, виструнчившись в один ряд, коли Макдоналд почав знайомити мене з ними.

– Це сержант Ндабука.

А коли я відрекомендувався, показавши, що вільно володію матабеле, їхні суворі обличчя осяяли усмішки.

Ксаї вочевидь почувався дуже скуто в цій компанії. Він тримався біля моїх ніг, наче цуценя.

– А чи знаєте ви, докторе, що існує польовий наказ, відданий поліції Британської Південної Африки, який досі не скасований, – сказав мені Макдоналд, із цікавістю дивлячись на Ксаї. – У тому наказі говориться, що слід розстрілювати всіх бушменів на місці. Це перший із них, який мені зустрівся. Бідолашні малюки.

– Так.

Мені доводилося чути про той наказ, що нині цитувався зі сміхом, але він точно віддзеркалював ставлення європейців до тубільної людності Африки в минулому столітті. То були часи великих полювань на бушменів, коли збиралися сотні вершників, щоб полювати й убивати маленьких жовтошкірих ельфів, так ніби це небезпечні хижі звірі.

Білі й чорні полювали на них, не знаючи жалю. Жорстокостей, учинених проти них, не перелічити. Їх стріляли й протикали списами, а було й гірше. У 1869 році вождь Хама запросив ціле плем’я, щоб відсвяткувати замирення, й, коли вони посідали за стіл, відклавши зброю, їх схопили. Вождь особисто спостерігав за тортурами, яким їх піддавали. Останній із бушменів помер на четвертий день. Тож не було нічого дивного в тому, що Ксаї, який знав цю історію, не відходив від мене далі, ніж на відстань простягненої руки, й дивився на незнайомців-велетнів переляканими китайськими оченятами.

Я приблизно пояснив Макдоналду, куди ми хочемо дістатися, показавши місцевість на мапі з тією точністю, з якою міг зрозуміти мій опис Ксаї, й інспектор спохмурнів. Він відколупав від носа клапоть спаленої сонцем шкіри, перш ніж відповісти.

– Це не дуже добра місцевість, докторе.

І відійшов поговорити зі своїми людьми.

Була вже середина дня, коли гелікоптер із брязкотом з’явився над вершинами дерев із південного сходу. Лорен із сумкою в руках вистрибнув із кабіни.

– Пробач, Бене, що я запізнився. Мені треба було дочекатися телефонного дзвінка з Нью-Йорка.

Підійшов Макдоналд і доторкнувся рукою до краєчка свого капелюха.

– Доброго дня, сер. – Його ставлення було дуже шанобливим. – Прем’єр-міністр просив мене передати вам свої привітання, містере Стервесант, і я віддаю себе у ваше розпорядження.