«Так от, — відказав я, — ти обіцяла, що подаруєш мені гуску на Різдво, і я перевіряв, яка з них тлустіша».
«О, — сказала вона, — ми вже відібрали для тебе гуску. Ми її так і називаємо: «Гуска Джеймса». Он та, велика, повністю біла. Гусей загалом двадцять шість, із них одна — для тебе, одна для нас, а дві дюжини — на продаж».
«Дякую, Меґґі, — вклонився я. — Але якщо тобі байдуже, то віддай мені ту, яку я тільки-но тримав у руках».
«Твоя важча за цю, принаймні, фунтів на три, і ми відгодовували її зумисне для тебе».
«Це нічого не означає. Я хочу саме цю й волію негайно забрати її з собою».
«Як хочеш, — сказала сестра трохи ображено. — Яку ж ти хотів би взяти?»
«Он ту білу, з чорною смужкою на хвостику... Он вона, посеред зграї».
«Будь ласка. Ріж її і забирай!»
Я так і зробив, містере Голмс, і поніс птаху в Кілбурн. Розповів усе своєму приятелеві — він із тих, кому легко розповідати такі речі. Товариш реготав, мало пупок не розв’язався, а потім ми взяли ніж і розтяли гуску. У мене мало серце не зупинилося, коли я побачив, що камінця тут немає, тож я зрозумів, що сталася страшна помилка. Я облишив гуску, кинувся бігти до сестри й влетів до неї на задній двір. Та в дворі гусей вже не було.
«Де гуси, Меґґі?» — лементував я.
«Відіслала продавцю».
«Кому саме?»
«Брекинриджу, до Ковент-Ґардену».
«А була серед гусей ще одна зі смугастим хвостиком — така ж, як і та, яку я тільки-но зарізав?» — спитав я.
«Авжеж, Джеймс, було дві гуски зі смугастими хвостиками, і я завжди їх плутала».
Тут, певна річ, я все зрозумів і щодуху помчав до цього Брекинриджа. Але він уже продав усіх гусей і нізащо не хотів сказати кому. Ви самі чули, як брутально він зі мою спілкувався. Моя сестра думає, що я збожеволів. Часом мені й самому здається, що я причинний. І ось... і ось я — огидний злодій, хоча навіть не торкнувся багатства, заради якого занапастив свою долю. Боже, поможи мені! Боже, поможи!
Він судомно заридав, затуливши обличчя руками. Запанувала довга мовчанка, яку порушували лише важкі зітхання Райдера та рівномірне постукування пальців мого приятеля по краю столу. Раптом Шерлок Голмс піднявся й відчинив вхідні двері навстіж.
— Забирайтеся геть! — наказав він.
— Я, сер?.. О, нехай благословить вас небо!
— Ані пари з вуст! Забирайтеся звідсіля!
ebooksa