Ґлорія Cкотт

— О, сер! — скрикнув він. — Ви можете мені сказати, де зараз ця гуска?

— Вона тут.

— Тут?

— Атож. І вона виявилася незвичайною птахою. Не дивно, що ви так нею зацікавилися. Після смерті вона знесла яйце, гарненьке, блискуче блакитне яєчко. Воно тут, у моєму музеї.

Наш відвідувач піднявся, захитався, і правою рукою вчепився за дошку каміна. Голмс відімкнув сейф, звідки витягнув блакитний карбункул, що виблискував, наче зірка, холодним яскравим переливчастим світлом. Райдер стояв зі спотвореним обличчям, не знаючи, чи вимагати камінь собі, чи відмовитися від будь-яких прав на нього.

— Гра програна, Райдере, — спокійно заявив Шерлок Голмс. — Тримайтеся міцніше на ногах, інакше впадете у вогонь. Допоможіть йому сісти, Ватсоне. Він ще недостатньо міцний, щоб чинити злочини з холодним серцем. Дайте йому хильнути бренді. Так. Тепер він трохи схожий на людину. Ну й нікчема!

Райдер захитався й мало не впав на підлогу, але від алкоголю його щоки порожевіли, і гість сів, злякано зиркаючи на свого викривача.

— Я знаю майже все, і в моїх руках є практично всі докази, тому вам небагато доведеться додати. Однак цю дещицю маєте розповісти нам негайно, щоб у справі не залишилося ні найменшої неясності. Звідки ви дізналися, Райдер, про цей блакитний карбункул графині Моркар?

— Мені розказала про нього Кетрін К’юсак, — відповів той тремтячим голосом.

— Знаю: покоївка її світлості. І спокуса легкої наживи виявилася занадто сильною для вас, як це неодноразово бувало й із більш гідними людьми. І ви не погребували засобами. Мені здається, Райдере, що з вас міг би вийти непоганий негідник! Ви знали, що цього лудильника Горнера уже якось засудили за крадіжку й що підозри, найімовірніше, впадуть на нього. Що ж ви зробили? Зламали прут від камінної решітки в номері графині, ви та ваша спільниця К’юсак, і влаштували так, що саме Горнера прислали для ремонту. Коли Горнер пішов, ви вкрали камінь із футляра, здійняли тривогу, і бідолаху заарештували. Після цього...

Тут Райдер раптом сповз на килим і обома руками обхопив коліна мого товариша.

— Заради бога, змилуйтеся наді мною! — заверещав він. — Подумайте про мого батька й матір! Це їх уб’є! Я ніколи не крав! Ніколи! Це більше не повториться, присягаюся! Поклянуся на Біблії! О, не доводьте цієї справи до суду! Заради Господа, не доводьте її до суду!

— Поверніться на місце, — суворо звелів Голмс. — Добре вам тепер плазувати й повзати! А що ви думали, коли відправляли бідолаху Горнера на лаву підсудних за злочин, в якому він не винен?

— Я можу втекти, містере Голмс! Я покину Англію, сер! Тоді звинувачення проти нього знімуть...

— Гм! Ми ще поговоримо про це. А поки що послухаємо правдиву оповідку про те, що трапилося після крадіжки. Яким чином камінь потрапив у гуску і як ця гуска потрапила на базар? Кажіть правду, бо це для вас — єдиний шлях до порятунку.

Райдер облизав пересохлі губи.

— Я розповім вам усю правду, — погодився він. — Коли заарештували Горнера, я вирішив, що мені краще сховати камінець, поки поліції не спало на гадку обшукати мене та мою кімнату. У готелі не було надійного місця, щоб сховати коштовність. Я вийшов, ніби в службовій справі, і попрямував до будинку моєї сестри. Вона заміжня за таким собі Окшотом, живе на Брикстон-роуд і займається тим, що відгодовує домашню птицю на продаж. Кожен зустрічний здавався мені полісменом або детективом, і, незважаючи на холодний вечір, піт потоком заливав моє обличчя, поки я дійшов до Брикстон-роуд. Сестра спитала мене, що сталося й чому я такий блідий. Я відповів, що мене схвилювала крадіжка коштовностей у нашому готелі. Потім вийшов на задній двір, закурив люльку та почав міркувати, як мені вчинити.

У мене був приятель на ім’я Модслі, котрий збився з пуття й відсидів термін у Пентонвільській в’язниці. Якось ми зустрілися з ним, розбалакалися про злодіїв, і він розповів мені, де вони збувають крадене. Я розумів, що він мене не видасть, адже я сам дещо знав про його грішки, і тому вирішив податися прямо до нього в Кілбурн і посвятити його в свою таємницю. Він навчив би мене, як перетворити цей камінь у готівку. Але як до нього дістатися? Я згадав про ті муки, які пережив дорогою з готелю. Будь-якої миті мене могли схопити, обшукати та знайти камінь у кишені моєї жилетки. Я стояв, притулившись до стіни, дивлячись на гусей, які, перевалюючись, чалапали біля моїх ніг, і раптом у мене виникла думка, як одурити найспритнішого детектива на світі...

Кілька тижнів тому сестра втішила мене, що до Різдва я отримаю від неї чудову гуску в подарунок, а я знав, що вона завжди тримає слово. І я вирішив забрати гуску негайно, щоб в ній донести камінь у Кілбурн. У дворі була якась комора, і за неї я загнав величезну, дуже гарну гуску, білу зі смугастим хвостиком. Я спіймав її, відкрив дзьоба та якомога глибше засунув камінь птасі в горлянку. Гуска ковтнула, і я відчув рукою, як камінь потрапив до неї в зоб. Але гуска билася та плескала крилами, тому сестра вийшла дізнатися, у чому річ. Коли я повернувся до неї, щоб відповісти, клята гуска вирвалася з моїх з рук і змішалася з виводком.

«Що ти зробив із птахою, Джеймсе?» — поцікавилася сестра.