Перелетні птахи

— А то мамалиґа! — глумились молодики. — То він сидить ввесь день у бараці і не висуне надвір носа, щоб не зустрітись з нареченою, а за той час його весела вдовичка водиться до ліса „на конвалії” щодень з іншими кавалерами!

— Ідійот!

— Оферма!

— А, може, ні одне, ні друге, — сказав хтось із старших. — Може це тільки — останній романтик?

НА ЗЕМЛІ ВАШІНҐТОНА

„ЗАСЕЙФУВАЛИ”

Фред і Джан, сердечні приятелі, що від непам’ятних часів робили разом в одній шапі, розпочали свій „вікенд”, розуміється, зараз в п’ятницю пополудні, як тільки взяли „пейду”. В такі, звичайно дні, завжди так бувало, що вони брали підземку і їхали просто на долину міста; та тоді, в п’ятницю, якби змовились оба — йти додому пішки.

— Гарна погода, перейдемося трохи по свіжому повітрю, — дораджував Джан.

— Та й зашпаруємо по шустці, — добавив Фред, нібито жартом.

Але Джан потрактував справу серйозно:

— А щоб ти знав: що в кишені, то засейфоване! Правда, в старому краю казали: „Фрайтер — не саржа, шустка — не гроші”, та це тільки так говориться. А шустка сюди, шустка туди та й доляр лопнув.

Джан витягнув в кишені „дайма”, що був призначений на їзду підземкою, хухнув на нього та переложив у другу кишеню.

— О! То вже є чистий зиск.

— Я ще не можу їхати собвеєм через тих п’яниць, — тлумачився Фред. — Біля кого не сядеш, до кого не нахилишся — від кожного їде брагою, аж тебе на воніти збирає! Ти мені скажи, на милий Біг, як це можливе, щоб чоловік так зараня міг бути п’яний? Ледве з роботи вийшов, а вже зачемеричився.

— Е, люди на все знайдуть спосіб, — похитав Джан головою.

Отак гуторячи, наші приятелі не пройшли, може, і три бльоки, як на вуглі четвертого застрягли неначе вкопані. Заскочені несподіванкою стояли та вдивлялися в яскравий шильд „Бар енд Ґріл”, що горів усіми барвами веселки, і не могли вийти з дива.

— Слухай, Джан, — промовив Фред розгублено, — ти собі пригадуєш, щоб на цьому корнері була коли-небудь коршма?

— Ніколи, як світ світом! Я ж переходив, чи переїздив туди не раз, чи два, а тисячі разів, але чогось подібного на коршму ніколи не завважив. Тут пральня була це так, але коршма?..

— Я ж кажу: тут льондра була споконвіку! — гарячкувався Фред. — Я знаю той квартал, як власну кишеню. Он там, під 145-им нумером живе мій кум!

Спантеличені приятелі зажурилися не на жарт, бо тут стануло руба питання довіря до їх власних змислів. Проте всі зовнішні признаки промовляли радше за тим, що установа на розі вулиці це таки не пральня, бо й випари, що бухали через двері, зовсім не тхнули содою, чи милом, а трохи іншими хемікаліями. Та й двійко джентелменів, що саме заживали солодкого, післяобідного сну, простягнувшись побіч на хіднику й дружньо обнявши один одного за шию, — теж не робили враження, що вони вийшли з пральні.

Врешті Джан відважився на рішучий крок: