— Знаєш, Фред, хоч і як я не люблю ходити по таких пляцах, то тут, просто з цікавости, вступлю подивитися, що воно за мара.
— Каман! Переконаємось, як воно є на ділі!
І дивне диво! Не встигли наші приятелі переступити поріг корчми, як їхні змисли зараз почали нормальну працю. Туман, що окутав їхні голови — розпорошився, зла омана щезла, а всі сумнівні квестії роз’яснилися в одному менті. Джан відразу пригадав собі, що як далеко в давнину сягає його пам’ять, на цьому місці завжди стояв бар, а Фред аж тепер освідомив собі цю незаперечну істину, що це в тому, саме, бизнесі його кум є партнером.
Задоволені, що їхні змисли в належному порядку, наші приятелі злегка замаркували охоту йти додому, але їх зараз обскочили друзі та попросили до бари подивитися на телевізію; а за барою стояв Фредів кум, як побачив Фреда, крикнув „Галов, Фред!”, а Фред крикнув: „Галов, Джов!” — поставив троє пив, потім три горілки, ну, а далі події покотилися втоптаною стежкою —
Може за три, або й чотири години часу наші приятелі вийшли з бару в такому прекрасному гуморі, що зараз на 3-ій Евню перепинив їх „кап” та попросив втаємничити і його в загадку їх галасливої радости. Наші приятелі, вимахуючи руками один наперед одного, довго та завзято толкували представникові публічного спокою, як то вони, несподівано, затратили були почуття пам’яти, і як потім, в чудотворний, просто, спосіб його відзискали.
Та ледве скінчили переговори з полісменом, як, раптом, Джан протер собі очі і шарпнув Фреда за рукав.
— Слухай, Фред, — шепнув тривожним голосом, — ти собі пригадуєш, щоб на тамтому корнері була коли-небудь коршма?
— Та ніколи в світі! — божився Фред. — Я присягнути можу, що нині рано там була ґросерня!
— Тьфу! — плюнув Джан із пересердям, — знову до нас щось приступає! Хіба що, треба йти, переконатися?..
І так вони вже „переконувалися”, як довго мандрували з долішньої на горішню частину міста. Куди на жарт не повернулися — завжди мусіли натрапити на шинок і то знаходили його в такому місці, в якому ніколи не сподівалися його надибати. Вони вже, потім, старалися оминати здалека кожну корчму, тікали щосили в ослаблених ногах від примарних, неонових „сайнів”, що як блудні вогні манили їх та вабили до себе, та все дарма, якась нечиста сила щораз пхала їх силоміць в самі двері „бару”.
А цікава річ, що ця нечиста сила втратила свою чортівську міць рівно з 3-ою годиною ночі, коли в цілому місті замикають шинки. Тоді вже нічого більше їм не „привиджувалося” та не тягнуло їх до себе. В тім наші приятелі були під кінець їхньої мандрівки такі зморені, що навіть не могли собі пригадати, чи вони одержали „пейду” за тиждень праці, чи ні. Все промовляло б за тим, що не одержали, бо й калитки світили пусткою і кишені пополотніли.
Аж коли розходилися додому і казали собі „надобраніч”, тоді Джан пощупав одну кишеню, пощупав другу, а з третьої витягнув тріюмфально відложеного „дайма”. Фред порився у своїх кишенях і також надибав „дайма”. Прижмурив око—
— Засейфували, що? — спитав Джана.
— Велл, — зідхнув Джан і махнув рукою.
ДОБРИЙ ЧОЛОВІК
Відбувалися збори членів Т-ва ім. Федя Триндика, 135-го Відділу Союзу „Добра Смерть”. Більшість учасників була з новоприбулих, лише в президії засідало кілька старих могіканів, з біленькими головами та з „пеліканами” в нагрудних кишенях. Правда, може ще дехто з „старих” чи „нових” засидівся унизу, в барі, звідки раз-у-раз долітав тріскіт телевізії та принагідні сольові виступи на нуту „Бодай ся когут знудив”.
Але й без їхньої участи збори проходили поділовому, згідно з денним порядком. Коли вичерпано першу частину денного порядку, голова встав, проголосив перерву, і вся президія та ще дехто з членства також подалися в „підпілля”, щоб там набратися сил і розмаху до дальшої діяльности.
Тоді, саме, з першого ряду підвівся якийсь лисавий чоловяга і, тримаючи в руці готовий до „колекти” капелюх, звернувся до приявних із таким словом:
— Велл, дорогі браття і сестри, тепер наступає такий пункт, жи має бути колекта. Пліз, не муфуйтеся з галі, а кожний сягніть рукою до кишені і дайте щось на народну ціль.
І пройшов з капелюхом по залі.