Мрії здійснюються. Ось Франц Каркаш вибіг на палубу пароплава з відром і шматком клоччя в руках старанно став натирати мідні поручні, поки вони не поясніли, як ясніє ранок. Поруч плюскало море і Франц Каркаш безжурно насвистував.
Матроська романтика моря давно відійшла в минуле. Тепер були не матроси, а палубні робітники. Такий робітник був і Франц Каркаш. Він цілими днями чистив палубу або висів у колисці й фарбував пароплавну обшивку. Це було замість романтичних вітрил і канатів. Проте Франц був задоволений.
Його послали робітники заводу супроводити на пароплаві машини для Радянського союзу. Це були ті машини, що за одну з них він виступив на заводі проти майстра, шпигів і всієї «Компанії». Люди, що співчувають Радянському союзу, робітники, що борються за спільну справу, мусили мати своїх людей на пароплаві.
Франц Каркаш мав у кубрику вже багато спільників. Його життєвий досвід і класова свідомість були найкращою його школою. До партії він прийшов переконаний життям і це переконання не можна було похитнути.
У кубрику – іноді гармошка, а частіше обережні розмови, нагорі ж, на палубі праця до втоми. Так минали дні в рейсі.
Сьогодні Франц натирав мідні поручні з більшою охотою. День був хороший і в далені вже біліла Одеса. Він часто одривався від роботи і поглядав туди, де виблискувало на сонці південне місто робітників, що вільно будують соціалізм.
Каркаш не зміг би переказати всіх почуттів, що наповнювали його.
До нього незабаром підійшли два моряки – його друзі Фабіанке й Гуль, які теж вдивлялися в далекий берег, на якому біліло місто. Тут нікого з сторонніх не було й вони могли поговорити.
– Оце Одеса! – сказав Фабіанке, і вони всі троє подивились у далечінь.
– Там більшовики! Машини, що ми привезли, їм здорово згодяться. У них же нема капіталістів! – сказав Гуль.
– Нам треба повчитись у них, як позбавитись наших підприємців! – сказав Каркаш.
Потім вони зашепотіли. Власники пароплава уже під час рейсу зменшили їм плату, і нічого з обіцяного харчування вони на пароплаві не бачили. Це вже було зроблено під час рейсу і це була звичайна хитрість, щоб більше заробити на їхніх шкурах.
– В порту, в Одесі, ми оголосимо страйк, нас підтримають робітники! – сказав Каркаш.
Проте їм важко було зараз думати про це. Вже близько була Одеса і вони, троє, широко розплющеними очима дивились на місто.
ХХ
У портовому ресторанчику, куди часто заходили чужоземні моряки, які прибували на пароплавах до Одеси з різних країн, сидів за столиком з кухлем пива Остап Назарчук, робітник судно-ремонтного заводу ім. Марті. Він вийшов сьогодні, як він сам висловлювався, на полювання.
Справа в тому, що Назарчук був найактивніший член Модрівського осередку на заводі Марті. Він листувався з багатьма товаришами, що живуть і працюють за кордоном, вивчав мови і дуже радо підтримував міжнародний робітничий зв’язок. Знайомився він з охотниками листуватись через моря й океани саме в цьому ресторанчику. Назарчук знав, що сьогодні прибув чужоземний пароплав з машинами і що обов’язково тут мають бути чужоземні моряки. Він пив пиво і поглядав на вулицю, чекаючи чужоземних гостей. Чекати йому довелось не довго.
Незабаром до ресторанчика зайшли двоє моряків і сіли за сусідній столик. Це був Франц Каркаш і моряк, з яким він подружився, Густав Фабіанке.
Назарчук негайно ж почав діяти. Він допив своє пиво за здоров’я моряків, ті підтримали тост і розмова зав’язалась.
– Сьогодні в нашому клубі збори Модрівського осередку, чи не завітали б ви до нас? – спитав Назарчук.
ebooksa