Двері в день. Міс Адрієна

– Ходім!

І Франц твердо пішов поруч жовтого чоловічка.

Тепер у нього була мета.

XVI

Дні минали й миготіли, наче освітлені вікна нічного поїзда. Ніч була в камері Франца Каркаша. Його вкинули в цей кам’яний мішок і, здавалось, забули про нього. Іноді вартові приносили якусь юшку, щоб в’язень не помер з голоду.

Проте, це була школа для нього. В’язниця жила своїм схованим і таємничим життям.

Приводили й виводили нових людей.

Уночі Франца будив страшний несамовитий крик катованої людини.

Іноді він прокидався, його кидало в жар від пострілів вихлопної труби заведеного мотора. Він знав, що це розстрілюють людей і міг уже відрізнити справжній постріл, що зливався з пострілами вихлопної труби. Тепер все його турбувало. Цілими добами він прислухався до звуків у тюрмі, й цим ніби брав найактивнішу участь в її житті.

Франц навіть не здогадувався, що його заарештували замість Леона Мустака. Це була груба робота Самюеля Плюша.

За кілька діб до камери Франца разом із шматком хліба пролізла маленька записочка. Вона сильно підбадьорила його, бо він уже став думати, що про нього забули навіки.

«Тримайся, Франце! Ми про тебе не забудемо».

Більше в ній нічого не було. І хоч Франц не знав, хто писав її, але він чомусь мимоволі подумав про Леона й комуністів. Ці кілька слів сказали Францеві, що в нього є друзі і що йому варто й треба боротись.

Ще за кілька днів до Франца завітав несподіваний гість. Це був Самюель Плюш.

Франц чомусь злякався, коли побачив огидне обличчя цього миршавого чоловічка. Він уже раніш відчув фізичну силу Плюша, яка виявлялась несподівано, як стиск клешні. Крім того, Франц чомусь одразу пригадав кошмарні сцени катувань, що ввижались йому ночами, коли він чув несамовитий крик в’язнів. Проте це була лише хвилинна слабість і він одразу переміг її.

Самюель Плюш завітав, як старий гість. Він ніби зайшов по довідку, запитання його були раптові:

– Чи не знаєте ви Леона Мустака? – запитав Плюш одразу, як тільки зайшов до камери.

Франц мовчки одвернувся. Самюель Плюш терпляче чекав.

– Знаю! – повернувся Франц і сміливо глянув у це огидне обличчя. Самюель Плюш здригнувся від несподіванки.

– Ви про нього нічого не можете розказати?