Нарешті, він роздягнув маляра до спідньої білизни. Тоді Гай розгорнув пакунок, що в ньому був синій костюм, черевики, довгий мішок і вірьовка. Гай переодяг маляра в синій костюм, у свої черевики, і тепер, звикнувши до нього, замилувано розглядав його.
Ця мертва людина мала врятувати його – Гая. Ця мертва людина з розбитим обличчям, в його синьому костюмі, в його черевиках, була його зросту, і він навіть сам міг би помилитись, сплутавши мерця з собою.
Задоволений такими наслідками і відчуваючи в руках знайому тканину власного костюму, Гай тепер з симпатією почав ставитись до мерця. Тепер Гай не боявся його і поводився з ним, як з річчю.
Гай замотав мерця в мішок, зав’язав його вірьовками, і тепер перед ним був новий великий пакунок, що нічого не мав спільного ні з живою, ні з мертвою людиною.
Гай погасив свічку і сховав її до кишені, потім він пройшов до виходу і прислухався. Скрізь було тихо, і ніщо не турбувало нічної тиші, десь далеко цокав об брук запізнілий візник.
Гай вернувся назад, узяв мерця на спину, як вантаж, і, важко згинаючись під ним, вийшов з анатомічного театру на вулицю.
На вулиці було темно й безлюдно. Нікого було боятися, нікого було стерегтися, і Гай, вийшовши з анатомки, тепер почував себе трохи спокійніше. Мрець наче насів йому на плечі й душив своїм важким тілом.
На розі вулиці Гая вже давно чекав візник, що солодко спав, схиливши голову на груди. Спав візник і спав кінь. Гай обережно поклав свій дорогоцінний пакунок в екіпаж і розбудив візника. Візник перелякано схопився, але швидко заспокоївся, побачивши Гая. Може, коли б візник знав про надзвичайний вантаж, що його мав везти, його спокій було б потурбовано більше, але візник думав, що це проста крадіжка, що нічим йому не загрожує і що від неї він мав певний добрий заробіток.
Гай сів поруч свого пакунка, візник розбудив коня, і вони поволі зацокали заснулими вулицями міста.
Заколисаний їздою екіпажу, Гай знову став марити. Він бачив дивовижні речі, дивні події, що він їх пережив і що про них уже згадував безліч разів.
Довгі гудки паровозів на станції викликали в його уяві гудок заводу, що наповнений гуркотом, роботою й життям. Чорні кремезні будівлі майстерень дивовижними декораціями встряли в розбурхану уяву.
Ось його старий батько, що він його так любив. Ось робітники, його друзі, що з ними він бився на барикадах, ось товстий Совз і його дружина Оксана, що він її ще досі не забув…
Довгий гудок паротягу під семафором нагадав йому знайомий гудок майстерень, що з ним разом він просинався, разом з ним обідав, разом з ним кінчав роботу.
Гудок, гудок! Він досі гуде в голові знайомим і рідним басом… Ось, ось він гуде! Це ніби його знайомий голос…
VII
Хто він такий
З чорного й тонкого, як палиця, гудка, що підіймався над покрівлями майстерень, з шипінням видерлася пара, лякаючи горобців та голубів, що злякано розлетілися в усі кінці, а потім у повітрі звис густий звук, як гудіння велетенського джміля, що важко пролетів містечком. У цей же час прочинилася велика дерев’яна брама майстерень, але крім сторожа біля неї ще нікого не було.
Була обідня перерва. Весняне сонце немилосердно смалило цегли заводських будівель та іржаву бляху на покрівлях. Спека позаганяла під паркани навіть собак, що лежали в їхньому холодку, повисувавши свої довгі червоні язики. Навколо майстерень нікого не було, і тільки гул вдирався в спеку й тишу. Було чути, як ревла форсунка й дзичали токарні станки, але й це поволі затихало.
Незабаром людський говір заполонив увесь заводський двір, появились гуртки робітників у засмальцьованих куртках та сорочках. Робітники юрбою почали виходити з брами заводу, й їхні веселі крики та говір розбуркали майже заснулі околиці. Собаки з гавканням кинулись до своїх хазяїв з-під тіні парканів, звідкись узялися діти, що піддавали ще більшого галасу. Багато з них поприносили їжу і тепер сиділи хто на траві, хто на колодах або рельсах, весело поглядаючи на батьків, що з великим апетитом знищували мізерні кавалки черствого хліба або сьорбали якусь юшку.
Не встигла перша партія робітників вийти з майстерень, як до брами підійшов селянин в теплій шапці, хоч і в літній сорочці, з розстебнутим коміром, з-під якого виглядали сухорляві, засмажені груди. Селянин, з зацікавленням поглядаючи на робітників, підійшов до сторожа, що стояв біля брами, і щось у нього запитав.
ebooksa