– Ваша теща, молодий чоловік, дякуватиме вам і нам на тому світі за таку труну. Ваша жінка перестане плакати і не вимагатиме поїздки на курорт, щоб заспокоїти нерви. На цю труну пішло більше матеріялу, ніж можна собі уявити. Я ручусь, що вашій тещі буде в цій труні дуже зручно… Ваша теща…
– Я хотів би вас спитати, – перетяв чоловік у синьому костюмі, – в якій труні, наприклад, можна було б поховати мене?..
Це питання трохи розчарувало муругого на вигляд і балакучого справді продавця.
– Це все залежить од вашого достатку, молодий чоловік, вас можна поховати і з музикою, ви людина симпатична, можна і з попом і півчою. Це залежатиме од вашої релігії. Труну тоді слід вибирати з хрестом, коли з музикою, слід замовити на покришку зірку або вінок.
– На такій людині, якою я був досі, слід зверху поставити хреста.
Тесляр витяг кілька трун, але не одна з них своїми розмірами не підійшла. Це почало нервувати продавця. Він божився, умоляв, заперечував і витягав все нові й нові труни. Тоді чоловік у синьому костюмі, щоб закінчити цю справу, одверто заявив:
– Ви не турбуйтесь, труна потрібна особисто для мене!..
Обидва теслярі здивовано подивились на нього, вони ніяк не могли деякий час второпати такого становища: приходить якась людина, пристойна на вигляд, і несе такі теревені.
– Тут вам, молодий чоловік, не театр! Розважатись ви можете в іншому місці, – обурено заявив тесляр, що стругав увесь час дошки. Перший тесляр шпурнув тещину труну під полицю і сердито поглянув на покупця.
– Мені серйозно треба труну, – заявив тоді чоловік у синьому костюмі, – ось нате вам гроші, – і він витяг з кишені невеличку пачку паперових грошей. – Але кажу вам, що труна потрібна для мене. Ви не турбуйтесь. Яке ваше діло, для кого й для чого я купую труну. Ви візьмете з мене мірку, зробите труну, а гроші я даю вам уперед.
Обидва теслярі поволі підійшли до дивного громадянина і мовчки оглядали його. Потім один з них узяв сантиметра і почав міряти його зріст…
Потім дивний покупець заплатив гроші.
– Прізвище моє Теодор Андрійович Гай, прошу труну доставити до мене на помешкання взавтра ввечорі.
– Так зверху хреста зробити? – запитав один з теслярів.– Хреста?.. – подумав хвилину покупець. – Хреста зробіть обов’язково, колір труни може бути який завгодно.
Залишивши збентежених теслярів, чоловік у синьому костюмі задумливо вийшов з крамниці.
– Теодор Андрійович Гай, – шепотів він про себе. – Тепер уже готово майже все. Вам, шановний Теодоре Андрійовичу, доведеться розлучитись зі своїм ім’ям і прізвищем. Ви, громадянине Гай, – труп, мрець і більше нічого. Ви лише тінь минулого, лише натяк, привид.
Раптом він посміхнувся. Він побачив, як сонце кидає маленьку, але кремезну, тінь од його тіла.
– Ви, Теодоре Андрійовичу, тінь, що має свою власну, справжню тінь. Ха-ха! Вам доведеться розлучитися навіть зі своїм прізвищем. Це буде справжня смерть. Прізвище? Гай. Їм’я? Теодор. Батька звали Андрієм, діда – Петром, і все – Гаї. Далі прірва. Прадіда й далі теж якось звали, але це невідомо. Прізвища, мабуть, дається людині за її здатності, професію, характер тощо. Ось, наприклад, кравець Плужак (він прочитав вивіску), мабуть, його предок завше ходив за плугом, звідси й Плужак, а він сам тепер кравець; от, наприклад, Горбатов, предок, мабуть, був горбатий; Гай – мабуть предок завше жив у гаях, а от перукар «Гольдман» (прочитав він вивіску), мабуть, предок був дуже багатий, а цей за перукаря…
Він тут же пригадав, що йому ще треба зайти до перукаря поголитися.
Теодор Андрійович зайшов до перукарні. В ній було порожньо, лише сам перукар шпортався десь за перегородкою. Гай сів у крісло перед дзеркалом і поглянув на себе. Його обличчя було неголене і мало мужній вигляд, волосся на голові було довгасте й розкуйовджене; не зважаючи на це, в його обличчі були певні риси, що свідчили за його безперечно міське походження й певну культурність.
ebooksa