Двері в день. Міс Адрієна

Робітники ще мнуться кілька секунд, потім одразу повертають і йдуть назад. Старшина поліцаїв незадоволено теж одходить від Леона. Знову тиша й порядок з обох боків, ніби дві армії готуються до гарячої бійки.

Незабаром з’являються двоє старуганів.

– Куди? – перетинають дорогу пікетчики.

Старугани дістають з кишень посвідчення, що спілка дозволила робітникам, які мають 65 років, не страйкувати.

– І ви користуєтесь із цього? Хіба ви не розумієте, що це штрейкбрехерство? З вами і з хлопчаками-учнями завод виконає термінові замовлення, а це пошкодить страйкарям! – переконують їх пікетчики.

Та старугани мовчки ховають свої посвідчення і один по одному проходять у ворота. Обличчя поліцаїв прояснюються – це їхня перемога.

Але ось цілий гурт робітників і молодих хлопців-учнів наближається до заводу. Старий Андріяш Вале йде разом із Францем Каркашем. Настрій у лавах пікетчиків коло заводу напружується.

Група робітників іде, не зупиняючись, прямо до воріт. Це все нові люди, що їх уже встигла навербувати адміністрація. Обличчя пікетчикам незнайомі.

– Назад! Назад! – лунають вигуки з лав. – Ви зраджуєте своїх братів. Ви зриваєте страйк!

– Сором, Вале! – кричить Леон. – Ти ганьбиш свою сивину! Додому, Франце, чи ти записався в штрейкбрехери?!

Але всі вони мовчки проходять у ворота. Лише молоді хлопці, учні, збилися в гурток і вагаються пройти.

– Товаришу пікетчик! – звертається один із них до Леона.

– Що таке?..

– Ти знаєш, ми, учні, не страйкуємо! Цебто ми страйкуємо. Ми ухвалили страйкувати! Та батьки нас повиганяли з дому на роботу. Але, товаришу пікетчик, я так думаю, коли пікет нас не пустить на завод, то що ж ми можемо зробити? – Не пустили і все! – Хлопець посміхається, радіючи з своєї вигадки.

– Ну, гаразд, не пустимо, – сміється Леон.

Хлопець збирає своїх товаришів учнів і йде з ними до воріт.

– Куди, хлопці?

Учні мовчать.

– Нічого вам тут робити, гайда додому! – говорить Леон. Тим часом пікетчики стають щільною стіною проти воріт.

– Ну що ж поробиш! – говорить хитрий учень до своїх товаришів. – Не будемо ж ми битися з дорослими. Гайда, додому, хлопці!..