Празька школа: хрестоматія прозових творів

Він стояв, як добрий великий ведмідь, і трясся від болю.

— Що отрутне?

— Гадючки.

Юрій Клен

(1891-1947)

Юрій Клен (Освальд Бургардт) народився 1891 р. в Cербинівці на Поділлі в родині німецького купця-колоніста. Закінчив київську гімназію, у 1911 р. вступив на філологічний факультет Київського університету, студіював західну і слов’янську філологію, історію літератури. 3 початком першої світової війни був депортований до Архангельської губернії. Повернувся до Києва у 1918 р., закінчив університет (1920) і був прийнятий до аспірантури при дослідному інституті УАН. Викладав разом з М. Зеровим у соціально-економічному технікумі с. Баришівки.

У Київському інституті народної освіти створив кафедру прикладного мистецтва (1930-1931), брав активну участь у роботі ВУАН. У 1931 р. виїхав до Німеччини, захистив докторську дисертацію «Головні мотиви творчості Леоніда Андрєєва» (1936).

У роки Другої світової війни служив перекладачем при штабі 17-ї армії. З 1943 р. працює викладачем в Українському вільному університеті (Прага), згодом – в Інсбруцькому (Австрія). Помер 1947 р. в Авсбурзі. Юрій Клен – автор збірки «Каравели» (1943), епопеї «Попіл імперій» (1943-1947), есе «Спогади про неокласиків» (1946), багатьох літературознавчих праць, перекладів з англійської, німецької, французької та інших мов.

ЧЕРГА

ХЛІБНА ЧЕРГА

Як солітер, що зліплює себе в ланцюг з окремих шматочків, як вантажний потяг, що складається з поодиноких вагонів-суглобів, де кожен навіває ілюзію самостійної істоти, але всі скеровуються єдиною спільною волею до однієї мети, як ящур дилювіяльних часів, довженний (але не страшний), що пересувається поволі, ледве-ледве помітно, довга, незчерпана, нескінченна гадючиться вона пішоходом, ласо і пестливо розкрученим тілом обплітаючись навколо пекарні, головою сласно зарившись у тепле нутро її, де пахне борошном, хлібом і парою, тим часом як — на дворі — хвіст помаленьку відростає, збагачується новими суглобами, вжерлива, уперта, настирлива — Черга.

Нескінченною стрічкою поволі всотується вона в розчахнуте черево крамниці, і там передні ланки її, відмираючи, відпадають, виносяться геть тихою течією буденних, незначних подій. Черга осипається, як троянда, і пелюстки її, облітаючи, сумно плинуть каналами вулиць, що розбігаються в усіх напрямах.

Кожна істота прагне жити... якомога довше. Черга прагне вмерти. Ідеал її — нірвана, небуття: якнайшвидше просмоктатися крізь відхлань, що поволі ковтає її суглоби, і, сповнивши своє призначення, розпастися на складові свої первні, які замість однієї спільної волі матимуть тисячі маленьких воль.

Черга, як той казковий фенікс, вмирає і щоранку відроджується. Вона несмертельна, але щодня зазнає солодкої радості вмирання — найвищої в ланцюгу її мільйонокротних існувань. Черга стара, майже древня. Вона має більш аніде двадцятирічну давність. Вона старіша ще за революцію. Вона повита святістю непорушних традицій, її можна скасувати декретами, тимчасовими постановами. Але знов і знов — незнищенна — вона відживає, як у казці тіло царевича, на шматки порубане, але знову докупи складене і живою водою спорскане...

Хлібна черга... Вона виникає вдосвіта, і життя її триває години дві-три. Колись, за перших часів її існування, воно могло тривати цілу ніч, іноді уриваючись, пригасаючи під подмухом невблаганної влади і знов спалахуючи, квітнучи під осіннім дощем і лапастими пестощами зимової хуртовини. Тепер черга канонізована, і життя її реґламентовано певними годинами. Вона привчає до повільного і ненастанного руху вперед. Вона велика школа, що виховує в людині терпець. Вона навчає використовувати кожну хвилину життя: погляньте на дівчат і — подекуди на поважних мужчин в окулярах, що з книжкою в руках, не відриваючись від читання, пересуваються далі і далі вздовж муру.

Черга навчає покори і приборкує зухвалість: «Хто останній? Я за вами».

Вона навчає дисципліни: о лукаві жінки, не шукайте напереді знайомої, щоб, присусідившись, непомітно втиснутись і вслизнути в крамницю раніш від ветеранок черги.

Цей трюк перестарівся за двадцять років. Черга нікому не дасть порушити свій неписаний закон. Вона не терпить вискочнів. Вона ненавидить усіх parvenus.

Черга — дарма що витвір революції — єдине на світі місце, де дозволяється стрясати повітря контрреволюційними вигуками.

О древні матері і бабусі! Вам одним дано безкарно у присутності охоронників ладу і порядку висловлювати почуття і потайні бажання, що хвилюють Чергу і до краю переповнюють її мовчазне серце. О мудрі, довготерпеливі Сівілли, що беззубими ротами вашими, проклинаючи, лаючи, ганьблячи, погрожуючи і глузуючи, реве і ричить душа Черги! Вам, небоязким, вільно прилюдно воскрешати у спогадах минуле, прекрасну, далеку, безповоротну молодість вашу, часи, що були для Черги часами нірвани. Вам вільно обурюватись і кидати грізні пророцтва.