Хрестоносці

Ці слова вплинули на абата заспокійливо, та й взагалі гнів його тривав недовго.

—Ну,— сказав він,— ви моя рідня, а вона тільки похресниця, проте я вже здавна люблю і її, і Збишка. Кращої за Зиха людини нема на світі, і кращої за Ягенку дівчини теж! Хто про них щось погане скаже?

І він почав поглядати визивним поглядом, але Мацько не тільки не перечив, а й квапливо підтвердив, що достойнішого сусіда марно було б шукати в цілому королівстві,

А щодо дівчини,— сказав він,— то й рідної дочки не любив би більше, ніж її люблю. Це ж вона з мене хворобу вигнала, і цього я їй до смерті не забуду.

Засуджені будете на вічні муки і один, і другий, коли за неї забудете,— сказав абат,— і я перший вас проклену. Кривди вашої я не хочу, бо ви моя рідня, і тому я придумав спосіб, щоб те, що по мені зостанеться, було і Ягенчине, і ваше — розумієте?

Дав би бог, щоб воно так сталося! — відповів Мацько.— Господи милосердний! Пішки пішов би до гробу королеви в Кракові і на Лису Гору, щоб поклонитись дереву животворного хреста господнього.

Абатові сподобалось, з якою щирістю говорив Мацько. Він усміхнувся і сказав:

—Дівка має право вибирати, бо й гарна, і придане добре, і рід знатний! Що для неї Чтан чи Вільк, коли й воєводин син їй не така вже цяця. Але коли б, приміром, я кого-небудь їй посватав, то за того пішла б, бо любить мене і знає, що я їй нічого поганого не пораджу...

— Добре буде тому, кого ви за неї засватаєте,—: сказав Мацько.

Але абат звернувся до Збишка:

А ти що скажеш?

Я думаю так само, як і дядько... Добродушне обличчя абата прояснилося ще більше;

він ляснув долонею Збишка по лопатці, аж загуло в ванькирі, й запитав:

Чому ти біля костьолу ні Чтана, ні Вілька до Ягенки не допустив?.. Га?..

Щоб не думали, що я їх боюсь, та й ви щоб так не думали.

І свяченої води їй подав?

Подав.

Абат ударив його другий раз:

Ну... то бери її!

Бери її! — як лупа, озвався Мацько.