Хрестоносці

А Ягенку пойняла така хвиля жалю і. смутку, коли людина нічого не може втаїти в собі, і вона сказала:

—Не побачу я його вже ніколи, а як побачу, то з Юрандівною,— краще б мені очі виплакати, щоб того не бачити.

І вона закрила фартухом повні сліз очі. А Мацько став її потішати;

Заспокойся. Поїхати він поїхав, але, дасть бог, з Юрандівною не повернеться.

Чого ж би йому не повернутись? — озвалася з-під фартуха Ягенка.

—Бо Юранд не хоче віддати за нього дівчини. Ягенка раптом відкрила обличчя і живо спитала

Мацька:

Казав він мені, але чи правда це?

Правда, як бог на небі.

А чому?

—Хто його знає. Обітницю якусь дав, чи що, а проти цього нічого не вдієш! Сподобався йому Збишко, бо обіцяв помогти помститися, але й це не помогло. Ні до чого було і сватання княгині Ганни. Юранд не хотів слухати ні прохань, ні умовлянь, ані наказів. Сказав, що не може, та й усе. І таки, видно, причина така, що не може, а то чоловік твердий і коли вже сказав, то слова свого не змінить. Ти, дівчино, не втрачай надії і не журись. По справедливості, хлопець таки мусив їхати, бо на ті павині чуби в костьолі заприсягнув. Дівчина теж його покривалом повила, на знак, що хоче його мати чоловіком, через що йому голови не зітнули,— за те він їй зобов"язаний, тут нічого не скажеш. Не буде вона, дасть бог, його жінкою, але за законом він належить їй. Зих на нього сердитий, абат напевне помститься так, що аж шкура затерпне, я теж на нього гніваюсь, а коли добре подумати, то що він мав робити? Коли вже зобов"язаний тій, то треба було їхати. Він же таки шляхтич! Але скажу тобі одне: якщо його десь там німці не вколошкають, то як поїхав, так і повернеться — і повернеться не тільки до мене, старого, не тільки до Богданця, але й до тебе, бо дуже він радий був тебе бачити.

—Де там він радий був мене бачити! — сказала Ягенка.

Але вона водночас присунулась до Мацька і; торкнувши його ліктем, запитала:

—Звідки ви знаєте?.. Га?.. Це, мабуть, неправда?..

Звідки знаю? — відповів Мацько.— Бачив, як йому тяжко було виїжджати. І ще було так:, коли ми вирішили, що йому треба їхати, я й питаю його: «А не жаль тобі Ягенки?» А він каже: «Нехай бог дасть їй здоров"я і всього найкращого». І так одразу почав зітхати, наче в нього всередині був ковальський міх...

Це, мабуть, неправда!..— тихо повторила Ягенка.— Ну, кажіть ще...

Їй же богу, правда!.. Вже після тебе йому та не буде так подобатись, бо сама ж знаєш, що кремезнішої та вродливішої за тебе дівки в усьому світі не знайти. Відчував він до тебе волю божу, не бійся, може, навіть більшу, ніж ти до нього.

—Ні, це не так! — вигукнула Ягенка..

І, зміркувавши, що в неї це вирвалось ненароком, закрила рум"яне, як яблуко, лице руками, а Мацько усміхнувся, повів рукою по вусах і сказав:

—Ех, якби я був молодим! Але ти вже потерпи, я наперед бачу, як воно буде: поїде, дістане при мазовецькому дворі рицарські остроги, бо там же границя близько і хрестоносців вистачає... Я знаю, що з-поміж німців є хоробрі рицарі і що залізо від Збишкової шкури не відскочить, але так собі гадаю, що абиякий рицар не дасть йому, ради, бо то шельма дуже до бійки вдатний. Ти ж дивись, як він Чтана з Рогова й Вілька з Бжозової вмить обамбурив, хоч вони, кажуть, хлопці хоч куди й дужі, як ведмеді. Привезе він ті свої чуби, але Юрандівни не привезе, бо я говорив з Юрандом і знаю, що воно й до чого. Ну, а потім що? Потім повернеться сюди, бо куди ж йому повертатися?