Але кмітливіший Вільк, який трохи знався на рицарських звичаях і пам"ятав, що рицарі не раз дають обітниці одним жінкам, а одружуються з іншими, подумав, що так могло трапитись і в цьому разі, і коли є можливість обстати за Ягенку, то з цього треба негайно скористатися.
Він вийшов з-за столу і, наблизившись з зловісним обличчям до Збишка, запитав:
— То це, псявіро, виходить, що не Ягенка Зихівна найкраща?
За ним вийшов і Чтан, а круг них почали скупчуватись люди, бо всі вже зрозуміли, що все це абичим не скінчиться.
Повернувшись додому, Ягенка одразу послала слугу в Кшесню дізнатися, чи не сталося якоїсь бійки в корчмі або чи не викликав хто-небудь когось на герць. Але слуга, діставши на дорогу скойця, сів пити з слугами абата і не думав повертатися. Другий, посланий в Богданець, щоб попередити Мацька, що туди має приїхати абат, повернувся, виконавши наказ, і повідомив, що бачив Збишка, як він грав із старим рицарем в кості.
Це трохи заспокоїло Ягенку, бо, знаючи досвід і спритність Збишка, вона боялася не так виклику, як якоїсь несподіваної, тяжкої пригоди в корчмі. Вона хотіла разом з абатом їхати в Богданець, але він не погодився, бо мав розмовляти з Мацьком про заставу та ще про одну, важливішу справу, в якій не хотів мати свідком Ягенку.
А втім, абат виїхав проти ночі. Довідавшись про щасливе повернення Збишка, він дуже розвеселився й наказав своїм клірикам-кандидатам співати й галасувати так, щоб аж бір розлягався, а в самому Богданці кмети виглядали з халуп — чи не горить десь або чи не вдерся в городище ворог. Але прочанин з закарлючєною палицею, який їхав попереду, заспокоював їх, повідомляючи, що то їде духовна особа високого сану, тому деякі йому кланялись, а деякі навіть хрестилися; абат, бачивши, як його шанують, їхав з гордовитою радістю, дуже завдоволений ї повний зичливості до людей.
Зачувши крик і співи, Мацько і Збишко вийшли до воріт назустріч абатові. Декотрі з кліриків бували вже раніше з абатом у Богданці, але ті, котрі приєднались до компанії недавно, ще його не бачили. Вони посмути ли, узрівши нужденний дім, якого нічим не можна було порівняти з багатим згожелицьким дворищем. Проте їх підбадьорив дим, що пробивався крізь солом"яну покрівлю, а коли вони ввійшли всередину та зачули дух шафрану і всякого м"ясива, а далі побачили два столи, заставлені олов"яними мисками, правда, ще порожніми, то й зовсім звеселились. На меншому столі блищала приготовлена для абата срібна миска і такий же срібний, чудово різьблений кубок, здобуті разом з іншими коштовностями у фризів.
Мацько і Збишко одразу запросили гостей до столу, але абат, який добре наївся на од"їзді із Згожелиць, відмовився, тим більш, що його цікавило зовсім інше. Він, як тільки приїхав, почав пильно і трохи занепокоєно придивлятися до Збишка, наче хотів побачити на ньому сліди сутички, але, бачачи зовсім спокійне обличчя молодика, став помітно нетерпеливитись і, нарешті, не змігши погамувати своєї цікавості, сказав:
—Ходімо в ванькір, поговоримо про заставу. Не противтесь, а то розгніваюсь!
Звернувшись до кліриків, він закричав:
—А ви сидіть тихо і не підслухайте під дверима! Сказавши це, він одчинив двері до ванькира, в які
ледве протиснувся, а за ним увійшли Збишко й Мацько. Коли вони посідали на скринях, абат звернувся до молодого рицаря:
Ти їздив назад у Кшесню? — Їздив.
Ну, і що?
Дав на месу за дядькове здоров"я, та й усе. Абат нетерпляче засовався на скрині.
«Ну,— подумав він,— значить, не здибався ні з Чтаном, ні з Вільком; може, їх не було, а може, він, їх і не шукав. Помилився я!»
Абат розсердився на себе за помилку й за те, що його припущення не справдились, почервонів і почав сопти.
— Будемо говорити про заставу! — сказав він, трохи помовчавши.— У вас є гроші?.. Бо як нема, то маєток мій!..
Але Мацько знав, як поводитись з абатом: він мовчки встав, відкрив скриню, на якій сидів, вийняв з неї, очевидно, вже приготовлену торбину з гривнями і сказав:
ebooksa