Хрестоносці

22
18
20
22
24
26
28
30

Однак здоров"я його що день, то ставало ліпше. За тиждень до різдва він уперше сів на коня, і хоч відчував, що не міг би зробити цього в панцері, проте підбадьорився. Збишко не сподівався, що скоро може виникнути якась потреба надіти панцер і шолом, але був певний, що в крайньому разі у нього вистачить сили й на це. Щоб згаяти час, пробував у кімнаті підіймати меч, і виходило непогано; виявилось, що сокира для нього ще важка, але Збишко вважав, що коли вхопити топорище обома руками, то він здолає вже махнути нею як слід.

Нарешті за два дні до різдва він наказав вимостити сіном сани, посідлати коні й об"явив чехові, що вони поїдуть до Цеханова. Вірний зброєносець трохи стурбувався, але Збишко сказав йому:

— Це не твоє діло, Гловачу (так він називав його на польський кшталт). Нічого нам робити в цьому палаці, а хоч би я й захворів, то в Цеханові буде кому доглянути. Втім, я поїду не верхи, а в санях, по шию в сіні і під шкурами, а на коня пересяду вже під самим Цехановом.

Так воно й було. Чех уже вивчив свого молодого пана і знав, що не слід йому противитись, а ще гірше вмить не виконати його наказу; і вони через годину вирушили. Коли вже від"їжджали, Збишко побачив, що й Сандерус моститься в сани з своєю скринею.

А ти чого причепився до мене, мов реп"ях до кожуха! — гукнув він до нього.— Ти ж казав, що хочеш у Пруссію.

І справді казав, що хочу в Пруссію,— відповів Сандерус.— Але як же я піду сам-один такими снігами? Перш ніж на небі зійде перша зірка, мене з"їдять вовки, а тут мені нема чого залишатися. Краще я поїду в місто, буду там учити людей побожності, обдаровувати їх святим крамом та рятувати з диявольських тенет, як я й поклявся в Римі отцеві всього християнства. А до того ж, я. дуже полюбив вашу милость і не залишу вас аж до від"їзду в Рим, бо може трапитись, що я вам стану в якійсь пригоді.

Він завжди готовий за вас, пане, попоїсти й випити,— сказав на це чех, — і саме цим хотів би стати вам у пригоді. Але якщо нас у праснишському бору опаде занадто велика зграя вовків, то ми кинемо їм

Сандеруса на відчіпне, — ні для чого іншого він не

придатний.

А ви глядіть, щоб вам грішне слово до вусів не примерзло,— відказав Сандерус,— бо такі бурульки лише в пекельному вогні тануть.

Овва! — сказав чех, сягаючи рукавицею до вусів, що тільки-но почали сіятись.— Спочатку я спробую нагріти пива на попасі, але тобі не дам.

А в святому письмі сказано: прагнучого напійте. Це був би твій новий гріх!

То я тобі дам відро води, а тимчасом даю те, що є в мене під рукою.

Сказавши це, він набрав, скільки міг захопити обома рукавицями, снігу й кинув Сандерусові в бороду. Але той ухилився і сказав:

—Не потрібні ви в Цеханові, бо там є вчене ведмежа, яке вміє кидатися снігом.

Так вони жартома кепкували один з одного, але дружили, Збишко не заборонив Сандерусові їхати з собою, бо цей чудернацький чоловік забавляв його і, здавалося, справді був до нього прив"язаний. Вони вирушили з лісового палацу ясним ранком в такий великий мороз, що довелося накривати коні. Все навколо було вкрито товстим шаром снігу. З-під нього ледве видніли покрівлі хат, а місцями здавалося, що дим виходив просто з білих заметів і рівно підносився вгору, червоніючи у вранішньому промінні сонця та розширяючись угорі китицями, схожими на рицарські султани.

Збишко їхав у санях, по-перше, для того, щоб заощадити сили, а по-друге, через сильний мороз, від якого легше було уберегтися в вимощених сіном і шкурами санях. Він наказав Гловачеві сісти коло себе й держати напоготові самостріл від вовків, а тимчасом весело розмовляв з ним.

—В Прасниші,— сказав вій, — тільки погодуємо коні, нагріємось і зараз же рушимо далі,

—До Цеханова?

— Спочатку до Цеханова поклонитися князеві й княгині та помолитись у соборі.