Хрестоносці

А вгорі тужливий голос співав далі серед нічної

тиші:

Полетіла б, сіла

У Шльонську на тину:

— Привітай же, Яську,

Вбогу сиротину!..

Вранці товстий бородатий німецький кнехт почав штовхати ногою в стегно рицаря, що лежав під брамою.

—Вставай, собако!.. Брама відчинена, і комтур наказав тобі стати перед ним.

Юранд немов пробудився від сну. Не вхопив кнехта за горло, не роздавив його в своїх залізних руках, обличчя його було спокійне і майже покірне; встав і, не мовивши ні слова, пішов за солдатом у браму.

І як тільки пройшов її, за ним почувся брязкіт ланцюгів і підйомний міст почав підійматися вгору, а в самій брамі опустилися важкі залізні грати...

І

Опинившись у дворі замка, Юранд спочатку не знав, куди йти, бо кнехт, який провів його через браму, залишив його й пішов до стаєнь. Правда, біля мурів поодинці й купками стояли солдати, але обличчя їх були такі зухвалі, а погляди такі глузливі, що рицареві легко було догадатись: вони не покажуть йому дороги, а коли й відкажуть на запитання, то хіба грубістю або образою.

Декотрі сміялися, тикаючи на нього пальцями; інші, як і вчора, почали кидати снігом. Нарешті він помітив більші з-поміж інших двері, над якими на камені було вирізьблене розп"яття, і попрямував до них, вважаючи, що коли комтур і старшина перебувають в іншій частині замка або в інших кімнатах, то мусить же хтось завернути його з хибного шляху.

Так воно й сталося. В ту мить, коли Юранд наблизився до дверей, вони раптом відчинилися, і з них вийшов юнак з голеною, як у кліриків, головою, але в світській одежі, й запитав:

Ви, пане, Юранд із Спихова?

Так.

—Побожний комтур наказав мені провести вас. Ідіть за мною.

Юнак повів його через великі склеписті сіни до сходів. Перед сходами він затримався й, оглянувши Юранда з ніг до голови, знову запитав:

—При вас нема ніякої зброї? Мені наказано вас обшукати.

Юранд підняв руки вгору, щоб провідник міг добре оглянути всю його постать, і відповів:

—Вчора я віддав усе.