Хрестоносці

Почувши це, Мацько трохи засоромився й почав сопти, нарешті глибоко зітхнув.

—Слава господу Ісусу! Де ж він тепер?

— Поїхав до Мальборга, а мене з новинами прислав сюди.

А чого до Мальборга?

За дружиною.

Бійся бога, чоловіче! За якою дружиною?

—За Юрандовою дочкою. Буде про що розказувати цілу ніч, але дозвольте, шановний пане, трохи відсапатись, бо дуже стомився в дорозі — від самої півночі їхав без відпочинку.

Мацько на деякий час перестав розпитувати, головним чином тому, що здивування одібрало йому мову. Трохи охолонувши, гукнув слузі, щоб той підкинув Дров у вогнище і приніс чехові їсти, а сам почав ходити по кімнаті, вимахуючи руками та розмовляючи сам із собою:

— Вухам не ні риться... Юрандова дочка... Збишко Жонатий...

— І жонатий і нежонатий,— сказав чех.

І він почав, не поспішаючи, розказувати, що і як було, а Мацько жадібно слухав, коли-не-коли перебиваючи оповідача запитаннями, бо не все було йому зрозуміло в розповіді чеха. Гловач, наприклад, не знав точно, коли Збишко одружився, бо не було ніякого весілля, проте впевнено твердив, що вінчання було і що сталося це з допомоги самої княгині Ганни Данути, а виявилось лише після приїзду хрестоносця Ротгера, з яким Збишко, викликавши його на суд божий, бився в присутності всього мазовецького двору.

— А-а! Значить, бився? — блиснувши очима, вигукнув страшенно зацікавлений Мацько.— Ну, і як?

—Розрубав німця, надвоє, та й мені бог поміг із зброєносцем упоратись.

Мацько знову почав сопти, цього разу вже від задоволення.

—Ну, — сказав він,— з ним не жартуй. Останній з Градів, але богом присягаюся, що не гірший. Взяти хоча б сутичку з тими фризами?.. Ще ж підлітком був...

Він раз та другий пильно глянув на чеха і говорив далі:

— Але й ти мені до душі. І, видно, не брешеш. Я брехуна і крізь стіну бачу. Зброєносець — то не яке велике діло, а от що тому псявірі руку скрутив і тура звалив, то гідні вчинки.

Потім несподівано спитав:

—А здобич? Також гідна?

—Взяли ми панцер, коні й десять хлопів, з них вісім молодий пан вам прислав.