Як поживаєш, Яську? Як там Ягенка? — запитав старий шляхтич.
Ягенка просила переказати вам,— цілуючи його в руку, сказав хлопчак,—що передумала їхати й залишається вдома.
Бійтеся бога! Як так? Що це їй спало на думку? Хлопчак підняв на нього сині очі й почав сміятися.
Чого ти регочеш?
Але чех і другий хлопчак також вибухнули веселим сміхом.
—Бачите!—вигукнув перший хлопчак.—Хто ж мене впізнає, коли ви не впізнали?
Аж тепер Мацько уважніше придивився до стрункої постаті й вигукнув:
Во ім"я отця і сина! Перебралась, як на запусти. І чого ти оце приїхала, дзиго?
Як то чого?.. Кому в дорогу, тому пора!
Ти ж мала завтра вдосвіта приїхати?
Авжеж! Завтра вдосвіта, щоб усі бачили! Завтра в Згожелицях подумають, що я у вас в гостях, і нагадаються аж післязавтра. Сецехова і Ясько знають, але Ясько обіцяв рицарською честю, що, скаже аж тоді, коли там занепокояться. Але ж ви не впізнали мене, правда?
Тепер уже почав сміятись Мацько.
—Дай же я ще подивлюся на тебе... Ну, який же зграбний з тебе хлопчина!.. І особливий, бо від такого можна й приплоду діждатись... Правду кажу! Ех, якби я не був старий!.. Але й так попереджаю: стережись, дівко, потрапляти мені на очі! Ой, стережися!..
І почав, сміючись, насварюватись пальцем, але дивився на неї з великим замилуванням, бо такого хлопчини ніколи в житті не бачив. На голові у неї лежав червоний шовковий понтлик, одягнена була в зелений сукняний кубрак, а також в широкі на стегнах і вузькі внизу штани, причому одна холоша була кольору понтлика, друга — в подовжню смужку. З невеликим мечем при боці, з усміхненим і ясним, як зоря, обличчям вона здавалась такою гарною, що не можна було одвести очей.
—Боже мій! — розвеселившись, промовив Мацько.— Це якийсь прекрасний принц або квітка, чи що?
Потім він звернувся до другого хлопчини і запитав:
—А цей? Теж, мабуть, якийсь перевертень?
—Та це ж Сецехівна,— відповіла Ягенка.— Мені незручно було б самій серед вас, правда ж? Тому я і взяла з собою Ганнульку, вдвох все-таки веселіше — і поміч є, і слуга. Її теж ніхто не впізнає.
—На тобі таке! Мало було одної, то буде дві.
—А ви не дражніться.