Хрестоносці

Мацько зажурився від цих відомостей і пішов радитись з Ягенкою, яка вже чула від чеха, куди виїхав абат.

Ну, як? — спитав її Мацько.— Що ж ти тепер будеш робити?

Поїдете до Плоцька, і я з вами,— коротко відповіла Ягенка.

До Плоцька! — тоненьким голоском повторила за нею Сецехівна.

Дивіться на них! Так одразу й до Плоцька, ніби туди близький світ!

А як же мені самій з Сецехівною повертатися? Якби я не мала далі з вами їхати, то краще було б зовсім з місця не рушати. Хіба ви не знаєте, що Вільк із Чтаном тепер ще гірше розлютилися?

—Вільки оборонять тебе від Чтана.

—Я так само боюсь Вількової оборони, як і Чтанової напасті. До того ж, я бачу, що ви противитесь аби противитись, а не по-справжньому.

Мацько й справді противився не щиро. Навпаки, він би хотів, щоб Ягенка їхала з ним, ніж мала б вертатись, тому на її слова усміхнувся і сказав:

—Бач, позбулася спідниці, то й розуму побільшало.

—Розум не в якомусь іншому місці, а в голові. — Але Плоцьк мені не по дорозі.

—А чех казан, що по дорозі, а як їхати до Мальборга, то буде ближче.

—То ви вже й з чехом радились?

Звісно, радились, і він сказав так: якщо, каже, молодого пана спіткало в Мальборзі якесь лихо, то через плоцьку княгиню Олександру багато чого можна було б добитися, бо вона рідна сестра короля і, крім того, приятелює з хрестоносцями і користується у них великою пошаною.

Це правда, клянусь богом! — вигукнув Мацько.— Всі про це знають, і коли б вона захотіла дати листа до магістра, ми могли б безпечно їхати по всіх землях хрестоносців. Люблять її хрестоносці, бо й вона їх любить... Це добра порада, і чех — не дурний хлопець!

Ще й який! — з запалом вигукнула Сецехівна, підводячи вгору голубі оченята.

Мацько раптом визвірився на неї:

—А ти чого тут?

Дівчина страшенно зніяковіла й, опустивши довгі вії, почервоніла, мов троянда.

Мацько бачив, що іншого виходу нема,— треба було брати з собою обох дівчат, і тому, що в душі він був радий цьому, на другий день вранці попрощався з старим пріором і вирушив у дорогу. Через те що почав танути сніг і розлились весняні води, їхати було важче, ніж досі. По дорозі вони розпитували про абата й натрапили на багато рицарських садиб, приходів і навіть корчем, де він спинявся ночувати. Його слід знайти було не трудно, бо він роздавав щедру милостиню, замовляв меси й жертвував на дзвони, допомагав підупалим костьолам, отож не один жебрак, що ходив «попід хати», не один клірик, ба навіть не один ксьондз згадували його з вдячністю. Всі казали, що він їхав, «як ангел», і молились за його здоров"я, хоч подекуди й побоювались, що йому ближче до царства небесного, ніж до земного життя. В деяких місцях, через велику слабість, він зупинявся на два або три дні. І Мацькові здавалося цілком імовірним, що вони його наздоженуть.