Хрестоносці

— Що ж ви робили у хрестоносців? Старик не зміг відповісти, але обличчя його вмить набрало такого болісного виразу, що жалісливе серце

Ягенки пройнялося ще глибшим співчуттям; навіть

Мацько, якого далеко не все могло зворушити, сказав:

— Напевне, скривдили ного, псявіри, і, може, й без невинно.

Я гонка поклала в долоню бідолахи кілька монет.

—Слухайте,— сказала вона,—ми не залишимо вас напризволяще. Поїдемо з нами в Мазовію, і там у кожному селі питатимемо, чи воно не ваше. Може, якось допитаємось. Але зараз встаньте, бо ми ж не святі.

Проте старик не встав. Навпаки, він схилився й обняв її ноги, немов віддаючи себе на її опіку і дякуючи їй, але в той же час на його обличчі відбилося здивування й навіть розчарування, — може, тому, що він чув дівочий голос, а долонею торкнувся до ялових чобіт, які звичайно взували в подорож рицарі і зброєносці.

Ягенка сказала:

—Так воно й буде. Ось зараз під"їдуть наші вози, і ви зможете відпочити й підживитися. Але в Мазовію поїдете не відразу, бо нам раніше треба побувати в Щитні.

Почувши це слово, старик підхопився на ноги. На його обличчі позначились жах і здивування. Він розвів руки, наче хотів перегородити дорогу, а з уст його стали вириватись дикі, повні розпачу звуки.

—Що з вами? — вигукнула злякана Ягенка.

Але чех, котрий уже над"їхав з Сецехівною і деякий час пильно придивлявся до старика, раптом змінився на обличчі й заговорив до Мацька якимось дивним голосом:

—Клянусь ранами Христовими! Дозвольте мені, пане, поговорити з ним, бо ви навіть подумати не можете, хто це може бути!

І, не чекаючи дозволу, підскочив до старика, поклав йому руки на плечі й запитав: — Із Щитна йдете?

Старик, немов вражений звуком його голосу, заспокоївся й кивнув головою.

— Чи не шукали ви там дочки?

Відповіддю на це запитання був лише глухий стогін.

Глава трохи зблід, ще якийсь час розглядав обличчя старика своїм гострим поглядом, потім повільно й виразно сказав:

Значить, ви Юранд із Спихова!

Юранд! — крикнув Мацько.