Хрестоносці

Що ж з тієї скарги та свідчень вийшло?

Вийшло те, що великий магістр суворо наказав щитнинському комтурові негайно одіслати до Мальборга всіх спиховських бранців, не виключаючи й Юранда. Про Юранда комтур відписав, що той помер від ран і похований у Щитні біля костьолу. Інших бранців, серед яких була й придуркувата дівка, він одіслав, але нашої Данусі з ними не було.

Казав зброєносець Глава,— відповів Мацько,— що той — вбитий Збишком при мазовецькому дворі— Ротгер також згадував про якусь недоумкувату дівку. Він казав, що хрестоносці вважали її за Юрандівну, а коли княгиня зауважила йому, що вони знали справжню Юрандівну й бачили, що вона не недоумкувата, він відповів: «Воно-то правда, але ми думали, що її підмінила нечиста сила».

Це саме написав і комтур магістрові: дівка, мовляв, у них була не ув"язнена, а тільки на догляді, бо вони одбили її у розбійників, які присягалися, нібито вона і є підмінена Юрандівна.

— І магістр повірив?

—Він і сам не знав, вірити йому чи ні, але Ульріх так розгнівався, що наполіг перед братом, аби той послав у Щитно орденського урядовця, і магістр так і зробив. Та коли вони приїхали до Щитна, то вже не застали старого комтура, який виїхав у східні землі на війну з Вітольдом, а застали тільки підвійта, котрому урядовець наказав одімкнути всі підвали й підземелля. Вони обшукали все, але нікого не знайшли. Допитували вони й людей. Один з таких свідків сказав Збишкові, що багато чого можна довідатись від капелана, який розуміє німого ката. Але ката забрав з собою старий комтур, а капелан виїхав до Кролевця на якийсь духовний конгрес... Вони туди часто з"їжджаються і надсилають папі скарги на хрестоносців, бо і ксьондзам під ними доводиться тяжко...

Дивно мені тільки, що вони не знайшли Юранда!— зауважив Мацько,

Його, мабуть, старий комтур ще перед тим випустив. Таке звільнення жорстокіше за вбивство. Їм хотілося, щоб він намучився перед смертю більше, ніж може витримати людина в його стані. Сліпий, німий і без правої руки — господи милостивий!.. Ні додому не втрапить, ні хліба не випросить, ні дороги не спитає... Вони сподівались, що він умре десь під тином з голоду або забреде в якусь воду і втопиться... Що вони йому залишили? Нічого, тільки пам"ять, ким він був, та усвідомлення своєї нікчемності. А це ж мука з мук!.. Може, він десь там під костьолом або над шляхом сидів, а Збишко проїжджав і не впізнав його. Може, й він чув Збишків голос, та не міг до нього озватись... Ех! Про це не можна без сліз і подумати!.. Це просто чудо господнє, що ви на нього натрапили, і він зробить ще більше, хоч про це благають його мої грішні й недостойні уста.

А що ще казав Збишко? Куди він мав їхати? — питав далі Мацько.

Казав так: «Я знаю, що Дануська була в Щитні, але вони її викрали і або уморили, або кудись вивезли. Це,— каже,— зробив старий де Леве, і клянусь богом, доти не заспокоюсь, поки не захоплю його».

Так він сказав? Тоді, напевне, він поїхав у східні комтурії, але там зараз війна.

— Він знав, що там війна, тому й поїхав до князя Вітольда. Казав, що з його допомогою він доб"ється чого-небудь від хрестоносців навіть швидше, ніж з допомогою самого короля.

— До князя Вітольда! — зриваючись з місця, вигукнув Мацько.

Потім звернувся до Ягенки:

Бачиш, що значить розум! Чи не я тобі казав те саме? їй-богу, я знав, що нам доведеться їхати до Вітольда.....

Збишко сподівався, — зазначив ксьондз Калеб, — що Вітольд вторгнеться в Пруссію і здобуватиме тамтешні замки.

— Якщо матиме час, то він не забариться це зробити,— докинув Мацько.— Ну, хвалити бога, тепер ми принаймні знаємо, де Збишка шукати.

Отже, нам треба зараз вирушати! — сказала Ягенка.

Замовчи! — вигукнув Мацько.— Не личить слугам встрявати з своїми порадами!

Сказавши це, він значущо глянув на неї, немов нагадуючи їй, що вона — слуга. Ягенка зрозуміла і замовкла.