Безтурботний

— Я ж сказав, ті, що збіглися. — Кутик лівого ока Іварссона нервово смикнувся.

— Прекрасно, але що саме це було? Частинки змертвілої шкіри? А може, ніготь? Кров?

— Хіба це так уже важливо? — Голос Іварссона зробився різким, у ньому явно чулися нотки нетерпіння.

Харрі подумав, що йому, напевно, варто заткнути рота. До чого воювати з вітряками? Люди, подібні до Іварссона, однаково нічого не навчаться.

— Та взагалі-то ні, — почув Харрі власний голос. — Певна річ, якщо не цікавишся такими дрібницями, як розслідування злочинів.

Харрі відчув на собі важкий погляд Іварссона. Від тиші, повислої у спеціальному звуконепроникному приміщенні, закладало вуха. Іварссон розкрив рота, збираючись щось сказати.

— Суглобова волосина.

Чоловіки, як по команді, повернулися до Беате Льонн. Харрі й думати забув про її присутність. Вона ж, переводячи погляд з одного з них на іншого, майже пошепки повторила:

— Суглобова волосина. Це такі волосинки на фалангах пальців… їх називають…

Іварссон відкашлявся:

— Цілком вірно, це була волосина. Однак — хоча, може, й не варто б уточнювати — це була волосина з тильного боку кисті. Хіба не так, Беате? — Не дожидаючи відповіді, він легенько постукав указівним пальцем по склу свого масивного годинника. — Ну, мені час бігти. Приємного вам перегляду.

Не встигли двері за Іварссоном зачинитись, як Беате вихопила у Харрі касету, що її вмить із м’яким дзижчанням проковтнув плеєр.

— Дві волосинки, — сказала дівчина. У лівій рукавичці. З фаланги пальця. І звалище було не в Алнабрю, а в Каріхеуген. А стосовно чотирьох років — усе правильно.

Харрі зі здивуванням подивився на неї:

— Хіба це не було задовго до тебе?

Знизавши плечима, вона натиснула на «плей»:

— Вибач, треба читати звіти.

— Хм, — Харрі спробував уважніше придивитися до співбесідниці, зручніше влаштовуючись у кріслі. — Давай-но глянемо, чи не залишив і цей тип нам чого-небудь на зразок суглобової волосини.

У відику щось тихенько скрипнуло, і Беате вимкнула світло. Поки Харрі розглядав синю заставку, що з’явилася на екрані, він раптом відчув, як у свідомості його миготять кадри іншого фільму Фільм був короткий, тривав усього декілька секунд. Уся побачена ним сцена тонула у спалахах блакитнуватого світла, що перемежовували напівтемряву «Вотерфронту», давно вже знесеного клубу, що колись розташовувався у фешенебельному районі Акер-Брюґґе. Тоді він іще не знав її імені. Жінка з усміхненими карими очима щось крикнула йому, стараючись перекричати ревище музики. Грали композицію в стилі панк. «Green On Red». Джейсон і «The Scorchers». А Харрі все підливав «Джим Бім» собі в колу, і йому було наплювати, як її звуть. Він дізнався про це тільки наступного дня, коли, рішуче віддавши кінці, вони пустилися в перше своє плавання на ліжку зі спинкою у формі безголового коня. Харрі знову відчув приплив блаженної млості, як і напередодні ввечері, коли він почув у слухавці її голос.

Однак на екрані вже виникло зображення.