Безтурботний

— Пограбування банку — екстремальна ситуація. Опинившись у ній, ти не потребуєш, аби тебе щось підстьобувало. Скоріше навпаки. Минулого року один озброєний автоматом суб’єкт увірвався до відділення Норвезького банку на площі Соллі, зрешетив стелю та стіни й вибіг із банку, так і не взявши грошей. Судді він сказав, що йому просто необхідно було дати вихід тій дозі амфетаміну, яку він прийняв. Чесно кажучи, я вважаю за краще, коли нальотчики приймають рогіпнол.

Харрі кивком указав на екран:

— Подивися на плече Стіне Гретте в першому віконці. Бачиш, зараз вона натискає тривожну кнопку? Звук на записі робиться набагато кращим. Чому?

— Сигналізацію сполучено з відеомагнітофоном, і коли її вмикають, швидкість запису в декілька разів прискорюється. Поліпшується якість зображення та звуку. Він робиться таким чітким, що цілком можна провести звуковий аналіз. Тепер на-льотчику не допоможе навіть те, що він говорив по-англійськи.

— А що, це і справді така вірна штука, як кажуть?

— Звук, записаний на плівку, — це ті ж самі відбитки пальців. Якщо ми зможемо надати спеціалістам із Технологічного університету десяток вимовлених грабіжником слів, записаних на плівку, вони проведуть порівнювальний аналіз його голосу з точністю до дев’яноста п’яти відсотків.

— Хм-м. Але не за такої якості звуку, як до ввімкнення сигналізації, еге ж?

— У цьому разі точність зменшується.

— Так от, значить, чому він спочатку кричить ґіо-англійськи, а потім, коли вважає, що сигналізацію ввімкнено, змушує говорити замість себе Стіне Гретте.

— Так воно і є.

Вони мовчки переглянули, як одягнений в усе чорне нальотчик перемахнув через банківську стойку, приставив ствол до голови Стіне Гретте й зашепотів їй на вухо.

—- А що ти думаєш про те, як вона реагує? — запитав Харрі.

— Що ти маєш на увазі?

— Вираз її обличчя. Тобі не здається, що в неї вигляд відносно спокійний?

— Мені нічого не здається. Як правило, вираз обличчя не дає достовірної інформації. Можу побитись об заклад, пульс у неї зараз близький до ста вісімдесяти.

Вони спостерігали, як Хельге Клеменсен безпомічно метушився на підлозі перед банкоматом.

— Сподіваюся, потім йому дадуть можливість пройти необхідний курс реабілітації, — похитавши голЬвою, тихо сказала Беате. — Я бачила, як після таких пограбувань у людей просто не витримувала психіка.

Харрі промовчав, однак подумки вирішив, що фразу цю вона, з усього зрозуміло, запозичила в когось із ста|рших колег.

Нальотчик повернувся обличчям до камери й показав їм шість пальців.

— Цікаво, — пробурмотіла Беате і, не дивлячись, зробила якусь помітку в записнику, що лежав перед нею. Краєм ока Хар-рі спостерігав за молоденькою колегою і бачив, як, зачувши сухе клацання пострілу, вона підскочила на стільці. Коли грабіжник на екрані перестрибнув черговий раз через стойку і, прихопивши свою сумку, попрямував до дверей, мініатюрне підборіддя Беате задерлося догори, ручка вислизнула із пальців.