Безтурботний

Арне, сміючись, похитав головою; дружина тим часом вивільнялася з його обіймів.

— Може, прийняв мене за її нового коханця? — вів далі Харрі. — Порахував, що я не зважуся копатись у справі, в якій, того і дивися, сам виявлюся замішаним, і тому Можна зі мною пограти, подратувати, змусити лізти на стіну? Так, чи що? Відповідай!

— Арне, повертайся! Зараз Крістіан говоритиме! — Нагорі на сходах з’явився, тиняючись, пан із келихом в одній руці й сигарою в іншій.

— Починайте без мене, — сказав Арне. — Спочатку я проведу цього люб’язного пана.

Чоловік із келихом спохмурнів:

— Що, якісь проблеми?

— Та ні, Томасе, з чого ти взяв? — поквапилася розрядити обстановку Вігдіс. — Ми зараз, іди до всіх.

Знизавши плечима, пан зник.

— Мене вражає ще дещо, — зауважив Харрі. — Твоє нахабство. Навіть після того, як я показав тобі фотографію, ти продовжував присилати свої мейли.

— Вибач, констеблю, якщо я повторююся, — процідив Албу. — Але все-таки поясни, що саме ти маєш на увазі, коли твердиш про якісь… мейли, чи що?

— Будь ласка. Бачиш, багато хто вважає, що можна посилати мейли абсолютно анонімно, якщо використовувати сервер, де не обов’язково реєструватися під власним ім’ям. Але це не так. Мій друг хакер пояснив мені, що всі — абсолютно всі — дії в Мережі залишають своєрідний електронний слід, який може привести — а в нашому випадку обов’язково приведе — до того комп’ютера, з якого їх послано. Потрібно тільки вміти шукати. — Харрі потягнув із внутрішньої кишені пачку сигарет.

— Будь ласка, не… — почала було Вігдіс, але раптом замовкла.

— Скажіть, пане Албу, — Харрі закурив, — де ви були у вівторок минулого тижня між одинадцятою та годиною ночі?

Арне і Вігдіс Албу перезирнулися.

— Можемо з’ясувати все або тут> або в Управлінні поліції — вам вибирати, — запропонував Харрі.

— Він був удома, — сказала Вігдіс.

— Що ж, ви мою пропозицію чули. — Харрі випустив дим через ніс. Він розумів, що переграє, проте шляху назад не було — не можна блефувати наполовину. — Ми мргли прояснити все на місці. Тепер, мабуть, доведеться їхати до Управління. Мені самому оголосити гостям, що свято закінчено?

Вігдіс закусила нижню губу.

— Але я ж сказала, що він… — Тепер вона вже не здавалася чарівною.

— Усе гаразд, Вігдіс, — сказав Албу, заспокійливо поплескавши її по плечу. — Піди займися гостями, а я провожу Холе до воріт.