Безтурботний

— І що далі?

— Оскільки це ваша квартира, я залишив розпорядження, щоб ключ передали вам. Його мають доставити сьогодні протягом дня. Рекомендую вам порівняти його з тим, який ви щойно отримали від мене.

— Навіщо?

— Існували всього три ключі від квартири Анни. Один був у неї, інший вона передала електрикові. Цей я знайшов у нічному столику заміського будинку тієї людини, про яку вам говорив. Це третій, останній, ключ. Єдиний, яким міг скористатися вбивця, якщо Анна справді була убита.

За дверима почулися кроки.

— Ну і, нарешті, ще дещо. Зрозуміло, якщо, по-вашому, це підтверджує мою розповідь, — додав Харрі. — Зараз я просто рятую свою шкуру.

22

Америка

Якщо хочеш випити, місце завжди знайдеться. Взяти, наприклад, «У Маліка» на Тересес-гате. Звичайний бар із гамбургерами, ні натяку на те, що робило розпивочну «Шрьодер» загалом гідним закладом. Ну та якщо вірити чуткам, гамбургери у Маліка трохи кращі, ніж у конкурентів, а інтер’єр в індійському стилі з неодмінною фотографією норвезького королівського подружжя на найвиднішому місці з деякою натяжкою можна вважати не позбавленим певного простакуватого шарму. Так чи інакше, це була тільки жалюгідна забігайлівка, до якої людина, готова заплатити за випивку в пристойному місці, ніколи не загляне, щоб накотити свої звичайні півлітра пивця.

Харрі це не стосувалося.

Правда, він давно вже не бував «У Маліка», але, роззирнувшись на всі боки, відзначив, що все тут, як і раніше. Ейстейн в компанії декількох товаришів по чарці та однієї товаришки сидів за столиком для тих, що палять. Під акомпанемент застарілих поп-хітів, Євроспорту й шиплячої олії текла неспішна дружня бесіда про виграші в лотерею, останні кримінальні новини й етичні якості відсутнього приятеля.

— А-а, Харрі, привіт! — хрипкий голос Ейстейна зумів пробитися крізь усі інші звуки. Труснувши довгим масним волоссям, він витер долоню об холошу і простягнув Харрі руку.

— Це той коп, про якого я вам говорив, хлоп’ята. Він іще пристрелив одного типа в Австралії. Прямо в лобешник улупив, вірно?

—- Здорово! — відгукнувся один із його приятелів, обличчя якого Харрі не бачив — той сидів, нахилившись уперед, так що довге волосся приховувало не тільки обличчя, але й півлітровий кухоль, який стояв перед ним. — Загалом, виходить, прибрав сміття.

Харрі вказав на вільний столик; Ейстейн кивнув, згасив недопалок, сунув у нагрудну кишеню джинсової сорочки пачку тютюну для самокруток і сконцентрував усю свою увагу на тому, аби перенести на нове місце, не проливши при цьому ні краплі, щойно отриманий кухоль пива.

— Давненько тебе не зустрічав, — зауважив Ейстейн, згортаючи собі нову самокрутку. — Втім, як і решти хлоп’ят. Зовсім їх не бачу. Всі роз’їхалися, переженилися, завели дітей. — Ейстейн вичавив із себе сухий, гіркий смішок. — Стали такими правильними — куди там. Хто б міг подумати.

— Гм.

— В Уппсалі ж коли-небудь буваєш, га? Адже твій батько живе все в тому ж будинку, вірно?

— Так, але я до нього рідко заїжджаю. Іноді говоримо по телефону.

— А сестричка як? Не краще?