Безтурботний

Харрі усміхнувся:

— При синдромі Дауна, Ейстейн, покращень не буває. Але вона, загалом, справляється. Живе сама у власній квартирці в Согне[26]. Навіть хлопець у неї є.

— Ого! Та в неї, здається, все краще, ніж у мене.

— Ти все шоферуєш?

— Ага. Щойно змінив господаря. Колишній вважав, що від мене, бачте, погано пахне. Ідіот чбртів.

— А до комп’ютера повернутися не хочеш?

— Чого ж тут не хотіти?! — Стримуючи гіркий смішок, Ейстейн ледве не поперхнувся: у цей момент він якраз заклеював самокрутку —- водив кінчиком язика по краю папірця. — Мільйон за рік, солідна контора — зрозуміло, я був би дуже навіть не проти. Проте, Харрі, поїзд пішов. Час таких рок-н-ролльщиків, як я, на комп’ютерному світі вже давно позаду.

— Я тут розмовляв із одним хлопцем із Норвезького банку, який відповідає у них за безпеку локальної мережі. Він сказав, що ти, як і раніше, славишся піонером хакерства.

— Харрі, «піонер» у нас означає «старий». Як гадаєш, кому зараз потрібний звідусіль звільнений хакер, та ще такий, що до того ж відстав од часу років на десять? А тут іще і цей скандал на додачу.

— Гм. Що там, власне кажучи, сталося?

— Ха! Що сталося, кажеш? — Ейстейн закотив очі до неба. — Ти ж знаєш мене. Одного разу хіпі — хіпі назавжди. Потрібне було бабло. Спробував зламати одну систему, яку не можна було чіпати. — Прикуривши, він озирнувся на всі боки, марно намагаючись знайти попільничку. — Ну а ти-то як? Я дивлюся, пити зовсім зав’язав?

— Намагаюся. — Харрі потягнувся і взяв попільничку із сусіднього столика. — Я тепер не сам.

Він розповів про Ракель, Олега та судовий процес у Москві. Ну і про життя взагалі. Багато часу це не забрало.

Ейстейн, у свою чергу, повідав про те, як склалося життя у решти хлоп’ят, які виросли разом із ними на вулицях Уппсали. Про Сиггене, що переїхав до Харестюа з дамочкою, яка, на думку Ейстейна, була занадто гарна для нього. Про Крістіана, який катається в інвалідному кріслі, відтоді, як потрапив на своєму мотоциклі в аварію північніше Міннесунна. Лікарі, однак, вважають, що надія є.

— Надія на що? — не зрозумів Харрі.

— Що знову зможе трахкатись як кролик, — сказав Ейстейн і залпом допив залишки пива.

Туре, як і раніше, працював учителем, але із Сілією вони розлучилися.

— Ось у кого діла не дуже, — продовжував Ейстейн. — Набрав зайвих тридцять кілограмів. їй-богу! Через те вона його і кинула. Якось зустрів у місті Торкіля. Каже, кинув їсти свинину. — Він одставив свій кухоль. — Але ж ти мені подзвонив не для того, щоб усе це вислуховувати, га?

— Ні, мені потрібна допомога. Розумієш, я тут веду одну справу.

— Все поганих хлопців ловиш? І з цим ти вирішив прийти до мене? З’їхати з глузду. — Ейстейн розреготався, але тут же закашлявся.