Безтурботний

Харрі уже відкрив рот, збираючись відповісти. Він хотів було сказати, що, як йому здається, їй слід знати правду, тому що колись вона однаково випливе назовні, і тому подібне. Але замість цього він мовчки застиг, дивлячись на неї. Адже вона-то чудово розуміла, чому він усе це розповідає, а сам він, виходить, і не здогадувався — аж до цієї миті. Він ніяково закашлявся.

— Право на що, люба?

Харрі побачив Арне Албу, що спускався сходами. Лоб його блищав від поту, а розв’язана краватка-метелик бовталася на шиї між полами розстебнутого смокінга. Харрі почув, як нагорі у вітальні Девід Боуї намагається запевнити, буцім «This is not America»[27].

— Tc-c, Арне, діти прокинуться, — сказала Вігдіс, не зводячи з Харрі благального погляду.

— Е-е, та їх, мабуть, атомною бомбою не розбудиш, — мовив спроквола чоловік.

— Здається, саме це Холе зараз і зробив, — тихо зауважила фру Албу. — Мабуть, із розрахунку на максимальний збиток.

Харрі зустрівся з нею поглядом.

— Що ж, — оскірився Арне Албу, обіймаючи дружину за плечі. — А мене з собою пограти не візьмете? — Посмішка була лукавою і в той же час відкритою, майже безневинною. У ній бриніла безтурботна радість хлопчиська, що без дозволу взяв покататися батьківський автомобіль.

— Жалкую, — сказав Харрі. — Але гру закінчено. У нас є всі необхідні докази. А зараз наш експерт із комп’ютерів якраз обчислює адресу, з якої ви посилали повідомлення.

— Що це він верзе? — розсміявся Албу. — Які докази? Які повідомлення?

Харрі подивився на нього:

— Той знімок, який опинився біля неї в туфлі, Анна взяла з фотоальбому, коли ви з нею були у вашому заміському будинку в Ларколлені кілька тижнів тому.

— Декілька тижнів? — перепитала Вігдіс, оглядаючись на чоловіка.

— Він це зрозумів, коли я показав йому фотографію, — сказав Харрі. — Вчора він з’їздив у Ларколлен і вклеїв до альбому копію.

Арне Албу скривився, втім не перестаючи посміхатись:

Ви що, констеблю, хильнули зайвого?

— Не треба було говорити їй, що вона помре, — продовжував Харрі, відчуваючи, що ось-ось втратить над собою контроль. — Або вже потім не спускати з неї очей. їй удалося покласти фото в туфлю. Саме це, Албу, тебе і погубило.

Харрі почув, як фру Албу важко зітхнула.

— Ах, туфлі, туфлі, туфлі, всюди оці туфлі, — придуркувато проспівав Албу, ласкаво лоскочучи потилицю дружині. — Знаєте, чому у норвежців не йде бізнес за кордоном? Вони забувають про туфлі. До костюмів од Прада за п’ятнадцять тисяч вони взувають туфлі, куплені на розпродажу в «Скорінген». Зарубіжним партнерам це здається підозрілим. — Албу вказав униз на свої черевики. — Ось, дивіться. Італійські, ручна робота. Вісімнадцять тисяч крон. І це зовсім не дорого, коли йдеться про те, щоб завоювати довіру.

— Лише одного ніяк не збагну, — сказав Харрі. — Навіщо тобі неодмінно треба було дати мені зрозуміти, що ти взагалі існуєш? Що це, ревнощі, чи що?