Безтурботний

— Привіт, Томе, — відповів Іварссон із непрожованою картоплиною в роті. — Послухай…

— Мені негайно потрібний ордер на арешт Харрі Холе і санкція на обшук його квартири. І ще п’ять осіб для проведення обшуку. В мене є підстави вважати, що Холе, хоч як це сумно, замішаний у вбивстві.

Іварссон проштовхнув картоплину в горло.

—- Справа не терпить зволікання, — сказав Волер. — Дуже великі шанси, що він знищить докази.

— Б’ярне Мьоллер, — ось усе, що зміг видавити із себе Іварссон, закашлявшись.

— Так-так, я знаю, що, строго кажучи, такі речі в його компетенції, — заперечив Волер. — Але я гадаю, ти погодишся зі мною, що в даному разі він особа зацікавлена. Адже вони з Харрі вже з десяток років пліч-о-пліч працюють.

— Це точно. Тільки у нас тут наприкінці дня нова справа утворилась, і всі мої люди зараз розбираються з нею.

— Руне! — почув Іварссон голос дружини. Йому не хотілося ще більше засмучувати її, адже розпивання шампанського та пограбування філії «Норвезького банку» в Гренсені й так уже затримали його на двадцять хвилин.

— Слухай, Волере, я зв’яжуся з тобою пізніше. Подзвоню прокуророві й дізнаюся, що він зможе зробити. Він кашлянув і досить голосно, щоб його почула дружина, додав: — Після вечері.

Харрі прокинувся від стукоту в двері. Як автоматично відзначив його мозок, гість стукає вже давно, не сумніваючись, що Харрі вдома. Він кинув погляд на годинник. Пять хвилин на шосту. Йому приснилася Ракель. Він потягнувся й підвівся з крісла.

Знову пролунав важкий стукіт у двері.

— Зараз, зараз, — крикнув Харрі й вийшов до передпокою. Крізь візерунчасте віконце в дверях він розрізнив чийсь силует. Напевно, хтось із сусідів, бо домофон не дзвонив.

Він узявся за ручку і раптом зловив себе на думці, що відчиняти не поспішає. У нього кольнуло в потилиці. Якась пляма пролетіла перед очима. Пульс злегка почастішав. Дурниця якась. Він крутонув ручку і відчинив двері.

Це виявився Алі.

— Ти обіцяв до сьогоднішнього дня свої речі прибрати з підвалу, — мовив він, звівши брови дашком.

Харрі хлопнув себе долонею по лобу:

— Чорт! Соррі, Алі! Я тупиця.

— Гаразд, Харрі, добре. Я можу тобі допомогти, якщо в тебе буде час сьогодні ввечері.

Харрі здивовано подивився на нього:

— Допомогти? Що там допомагати? Та я за десять секунд усе винесу. Я, щоправда, точно не пам’ятаю, але, здається, там ніяких моїх речей немає. Ну та гаразд.