Безтурботний

— Йєс.

— Виходить, хтось за нас молився останнім часом. Вітаю, Вебере!

— Я розраховую зробити аналіз ДНК за три дні. Тоді залишиться тільки порівняти його з попередніми результатами. Припускаю, ми візьмемо цього гада до кінця тижня.

— Сподіваюся, ти маєш рацію.

— Я маю рацію.

— Гаразд. У будь-якому разі спасибі, що вкрай не зіпсував мені апетит.

Харрі поклав трубку, одягнув пальто і попрямував до дверей. Але тут він пригадав, що забув відключити комп’ютер, і повернувся до спальні. Він уже зібрався натиснути на кнопку, але побачив те, від чого серце знову забилось як скажене. Йому прийшло послання по електронці. Він міг би, зрозуміло, все одно відключити комп’ютер. Мав би, адже нічого термінового не чекав. Повідомлення міг прислати хто завгодно. По суті, тільки одна людина не могла цього зробити. Просто зараз йому слід було вирушити до «Шрьодера». Пройтися по Довре-гате, поміркувати над парою старих черевиків, які зависли між небом і землею, пригадати сон про Ракель. І все таке інше. Але було надто пізно, пальці вже все зробили самі. Всередині комп’ютера щось забурчало, і нарешті на екрані з’явилося повідомлення, дуже довге.

Закінчивши читати, він подивився на годинник. 18.04. Він стільки років складав звіти, що в нього вже виробився такий рефлекс. І тому тепер він міг із точністю до хвилини сказати, коли земля провалилась у нього під ногами.

Привіт, Харрі!

Що це у тебе лице витягнулось? Ти, напевно, вже і не чекав знову отримати від мене звісточку? Що ж, життя повне несподіванок. Вважаю, що і Арне Албу вже зрозумів це, позаяк ти читаєш мій лист. Адже це ми, ми з тобою зробили його життя нестерпним, правда? Я, напевно, не сильно помилюсь, якщо припущу, що дружина Албу забрала дітей і пішла від нього. Жорстоко, чи не так? Позбавити людину сім% особливо якщо знаєш, що для нього це головне в житті. Втім, він сам у всьому винен. А все-таки за зраду дружини це дуже сувора кара, як ти вважаєш, Харрі? Але так чи інакше, а відплата на цьому закінчується. Ти більше не почуєш від мене ні слова.

Але оскільки вже ти, що називається, ні до чого і просто встряв у цю історію, я, напевно, зобов’язаний пояснити. І пояснення це відносно просте. Я любив Анну. Насправді любив. І її саму, таку, якою вона була, і те, що вона дала мені

А вона, на жаль, любила тільки те, що дав їй я. Тобто забуття. «The Big Sleep»[43]. Ти, напевно, не знав, що вона закінчена наркоманка. Життя — як уже було сказано — повне несподіванок. Це я привчив її до наркотиків після чергового — давай називати речі своїми іменами — фіаско з її виставкою. Ми були немов створені одне для одного й полюбили з першого ж уколу. Чотири роки Анна була моєю клієнткою і таємною коханкою, і ролі ці — скажімо так — не можна розділити.

Ти в замішанні, Харрі? Тому що у неї на руках не знайшли слідів од уколів, вірно? Авжеж, те, що я назвав любов’ю з першого у ко-лу, — просто фігура мови. Річ у тому, що Анна не терпіла уколів. Ми курили героїн, загортаючи його у фольгу від шоколаду «Куба». Це, звичайно, дорожче, ніж колотись, але, з іншого боку, Анна мала можливість купувати наркотик за оптовою ціною, поки була зі мною. Ми були — як це називається? — нерозлучні. У мене досі сльози на очі навертаються, коли я згадую той час. Вона зробила для мене все, що жінка може зробити для чоловіка. Трахалася зі мною, годувала, напувала, розважала, втішала. І благала мене. Єдине, чим вона мене так і не обдарувала, так це своєю любов’ю. Чому полюбити мене виявилося так диявольськи важко для неї, Харрі? Полюбила ж вона тебе, хоча ти ні фіга для неї не зробив.

Навіть Арне Албу вона любила. А я-то думав, що вона цього бовдура при собі тримає, щоб гроші з нього викачувати на наркоту за ринковою ціною і мене хоч на якийсь час позбутися.

Але якось травневого вечора я подзвонив їй. Я якраз відсидів три місяці за дрібниці, а ми з Анною так довго не спілкувались. Я запропонував відсвяткувати одну подію — мені вдалося дістати найчистіший у світі товар прямо із заводу в Чіанг-Раї. З її голосу я відразу зрозумів — щось сталося. Вона сказала, що зав’язала. Я запитав, зі мною чи з наркотою. І вона відповіла, що зав’язала і зі мною, і з наркотою. Вона сказала, що зайнялася роботою, через яку її пам’ятатимуть, і їй слід повністю на ній зосередитися. Адже ти знаєш, поставивши собі якусь мету, вона починала добиватися її з усією своєю татарською упертістю. І я можу присягнутися, що ви не знайшли слідів наркотиків у неї в крові. Адже ви зробили аналіз, вірно?

А ще вона розповіла про цього типау про Арне Албу. Про те, що вони вже якийсь нас зустрічаються і збираються з’єднати свої долі. Йому тільки залишалось улагодити справи з дружиною. Ти чув про це, Харрі? Ну ось, і я також.

Чи не здається тобі дивним, що можна мислити абсолютно ясно, коли весь світ навколо тебе валиться? Я зрозумів, що мені слід зробити, ще до того як поклав слухавку. Я мститимусь. Примітивно? Жодним чином. Помста — це рефлекторна реакція мислячої людини. Складний комплекс дій і наслідків, недоступний тваринам. У плані еволюції помста виявилася найефективнішим засобом, адже виживають лише наймстивіші з нас. Помститись або померти. Годиться для назви вестерну, але не забудь, що саме логіка відплати привела до створення правової держави. Непорушні принципи — око за око, грішник мусить горіти в пеклі або, в усякому разі, теліпатися на шибениці. Відплата і право — ось основа цивілізації, Харрі.

Отже я того ж вечора сів за стіл і почав розробляти план.

Утілити його в життя виявилося вельми просто.

Я замовив у «Тріовінгу» ключ від квартири Анни. Ах, як мені хочеться розповісти тобі про це. Після того, як ти забрався, я відімкнув двері й увійшов до її квартири. Анна вже лягла. У нас із нею і «Береттою-М-92» вийшла довга і змістовна бесіда. Я попросив її дати мені яку-небудь дрібницю, отриману від Арне Албу, — листівку, лист, візитну картку, та що завгодно. План полягав у тому, щоб покласти цю дрібницю поряд із нею, тоді б ви точно вирішили, що вбив її Арне Албу. Але в неї виявилася тільки фотографія його сім’ї, зроблена біля їх заміського будинку, яку вона взяла з фотоальбому. Я подумав, що вам буде складно розгадати цю загадку без моєї допомоги. І тут мені спало на думку. Пані «Беретта» підказала їй сказати мені, як увійти до заміського будинку Албу: що ключ захований у ліхтарі.