Безтурботний

— Я почула гуркіт на сходах, вийшла і на майданчику прямо перед своїми дверима побачцла чоловіка, що зігнувся в три погибелі. Він, напевно, впав, і я запитала, чи не має потреби він у допомозі, але ясної відповіді не отримала. Тоді я піднялася вгору й подзвонила в квартиру Анни Бетсен, але і вона не відповіла. Я знову спустилась і допомогла йому підвестися на ноги. Навколо валялися речі, що випали в нього з кишень. Я знайшла гаманець і банківську картку з ім’ям і адресою. Потім допомогла йому вийти на вулицю, зупинила таксі й повідомила шоферові адресу. Ось усе, що мені відомо.

— І ви упевнені, що це була та людина, яка пізніше приходила до вас? Тобто Харрі Холе?

Вона глитнула. І закивала головою.

— Чудово, Астрід. А як ви здогадалися, що він був у Анни?

— Чула, як він прийшов.

— Ви чули, як він прийшов, і чули, як він увійшов до квартири Анни?

— У мене робочий кабінет просто біля сходів. І там усе чути. У нас же будинок дуже тихий, рідко коли щось трапляється.

— Можливо, ще хтось приходив до Анни того вечора?

Вона зачекала:

— Мені здалося, що хтось пробрався вгору по сходах відразу після того, як поліцейський виїхав. Але здається, це була жінка. У туфлях на високих каблуках. Зовсім інший звук виходить. Я подумала, що це фру Гундерсен із четвертого поверху.

-Хто?

— Вона зазвичай, коли вихилить кілька скляночок у «Старого майора», от так по сходах додому добирається.

— А постріли ви чули?

Астрід похитала головою:

— Ні, у нас між квартирами хороша звукоізоляція.

— А номер таксі не запам’ятали?

— Ні.

— О котрій годині ви почули гуркіт на сходах?

— О чверть на дванадцяту.

— Ви упевнені, Астрід?