Безтурботний

— Не пам’ятаю, — відповів Харрі.

— Тоді виникає ще одне запитання. А чого він хотів позбавити тебе, Харрі? Ти-то заради чого живеш?

Вони підійшли до будинку Анни. Харрі довго морочився з ключем.

— Ну так що? — запитав Еуне.

— Гуннеруд, напевно, знав мене тільки з розповідей Анни. А вона знала мене на ті часи, коли… коли у мене за великим рахунком нічого, окрім роботи, не було.

— Роботи?

— Він хотів мене засадити. Але найголовніше — щоб мене виперли з поліції.

По сходах вони підіймалися мовчки.

Вебер і його люди вже закінчили роботу в квартирі. Вебер із задоволеним виглядом повідомив, що знайдено масу відбитків Гуннеруда в багатьох місцях, особливо ж на спинці ліжка.

— Він не дуже-то обережний був, — сказав Вебер.

— Він тут так часто бував, що у будь-якому разі якісь відбитки залишив би, — заперечив Харрі. — І крім того, він був переконаний, що на нього підозри ні за що не ляжуть.

— До речі, Арне Албу вбили якимсь дивним способом, — сказав Еуне, поки Харрі проникав через розсувні двері до кімнати з портретами і торшером Тріммера.

— Закопали головою вниз. На пляжі. Схоже на якийсь ритуал, ніби вбивця хотів розповісти нам щось про себе. Ти не думав про це?

— Я тією справою не займаюся.

— Та я не про це.

— Гаразд. Можливо, вбивця хотів розповісти нам дещо про жертву.

— Що ти маєш на увазі?

Харрі ввімкнув лампу, світло якої впало на портрети.

— Я тут пригадав Гулатінзьке уложення[64], це приблизно тисяча сотий рік, — читав його, коли право вивчав. Так от там записано, що померлих слід ховати в освяченій землі, за винятком лиходіїв, клятвопорушників і вбивць. А для тих могили копали на межі припливної хвилі та дернового покриття. А Арне Албу поховали якраз в такому місці, так що йдеться не про вбивство на ґрунті ревнощів, а значить, його вбив не Гуннеруд. Ні, хтось хотів показати, що Арне Албу — злочинець.

— Цікаво, — сказав Еуне. — Слухай, навіщо нам знову ці картини дивитися? Вони тільки жах наганяють.