Безтурботний

— Важко сказати, — мовила вона. — Це белетристика?

— І так, і ні, — відповів Харрі. — Ми думаємо, що автор — убивця Анни.

— Так, виходить, це чоловік.

Харрі втупився поглядом у стільницю, і вона кинула на нього швидкий погляд. Красивим його не назвеш, але щось привабливе в ньому було. Вона відразу — хоч як неймовірно це звучить — вловила це, тільки-но побачила його лежачим на сходовому майданчику перед своєю квартирою. Можливо, тому що вона випила на чарку «Контро» більше, ніж зазвичай, але він здався їй таким смирним, майже красивим, немов сплячий принц, якого хтось поклав перед її дверима. Речі, що випали у нього з кишень, валялися навколо і на майданчику, і на сходинках. Вона підібрала їх одну за однією і навіть заглянула в гаманець, де знайшла його картку з адресою та ім’ям.

Харрі підвів очі, і вона тут же відвела свої. Чи подобався він їй? Безумовно. Проблема в тому, що вона йому не подобається. Істеричні схлипи. Безпричинний страх. Напади ридань. Йому такі не потрібні. Йому потрібні такі, як Анна Бетсен. Такі, як Рамона.

— Ви впевнені, що не впізнаєте її? — поволі запитав він.

Вона з жахом подивилася на нього. І лише тепер помітила,

що він тримає в руці фотографію. Він уже раніше показував її. Жінка і двоє дітей на пляжі.

— У ніч вбивства, наприклад? — наполягав він.

— Ніколи в житті не бачила її, — твердо відповіла вона.

Знову пішов сніг. Лапаті мокрі сніжинки брудно-сірого кольору падали на буру землю на просторі між Управлінням поліції та «Ботсеном». У кабінеті на Харрі чекала записка від Вебера. Зміст записки зміцнив його в підозрі, яка, власне, і змусила його подивитися на листи під іншим кутом зору. І все ж таки коротка, але містка записка Вебера викликала у нього шок. Своєрідний очікуваний шок.

Залишок дня Харрі провів, сидячи на телефоні й раз у раз бігаючи до факсу і назад. У проміжках він роздумував. Складав камінь на камінь, прагнучи не думати про те, що він хоче знайти. Але картина вимальовувалася дуже виразна. Ця дорога могла вести то вгору, то вниз або звиватися, скільки їй заманеться, але, як і всяка інша така дорога, в кінці вона мала привести до початку.

Коли Харрі закінчив, йому майже все стало ясно. Він відкинувся на спинку конторського стільця, але тріумфатором себе не відчував, тільки відчував порожнечу всередині.

Ракель ні про що не запитала, коли він подзвонив їй і сказав, щоб сьогодні вона його не чекала. Потім він піднявся до їдальні й вийшов на балкон, де двоє курців тремтіли від холоду. Глибоко під ними в ранніх осінніх сутінках миготіли міські вогні. Харрі закурив сигарету, провів рукою по цегляному верху балконних ґрат і почав ліпити сніжку, стискаючи її все сильніше і сильніше, аж поки між пальців потекла вода. Тоді він кинув її в бік міста і землі та прослідкував очима, як блискуча сніжна кулька прискорювалася під час польоту, аж поки зникла з очей на сіро-білому тлі.

— У мене був однокласник на ім’я Людвіг Александер, — голосно сказав Харрі.

Курці, що пританцьовували на холоді, обернулися до старшого інспектора.

— Він грав на піаніно, і його прозвали Діезом. Просто тому, що якось на уроці співу він мав дурість привселюдно заявити вчительці, що його улюблена тональність діез. Коли наставала зима, ми на кожній перерві грали з паралельним класом у сніжки. Діез відмовлявся, але ми його примушували. Використовували в ролі гарматного м’яса. Сам він кидав сніжки так, що вони ледве перелітали на бік супротивника. А в його рядах був Руар, міцний такий хлопчак, він у гандбол за Уппсалу грав. Зазвичай він заради сміху приймав сніжки Діеза головою, а потім своїми влучними, сильними кидками розквітчав йому обличчя в кров. Але одного разу Діез сліпив сніжок навколо каменя і кинув його так високо, як тільки міг. Руар стрибнув сміючись і відбив його головою. Звук пролунав такій, ніби камінь ударився об камінь, який лежить на мілководді, такий жорсткий і м’який одночасно. Того дня я єдиний раз бачив «швидку» в шкільному дворі.

Харрі глибоко затягнувся.

— У вчительській цілими днями думали й гадали, чи заслуговує Діез на покарання. Але ж він ні в кого сніжкою не мітив, і питання тільки в тому, чи слід карати людину, яка попросту не врахувала, що один ідіот поводиться по-ідіотськи.

Харрі загасив недопалок і ввійшов усередину.