Безтурботний

— Саме так. Ти, напевно, пам’ятаєш, як швидко вони проходять. Отже думай швидше. — Тронн відступив на крок назад.

— А ти знаєш, чому в нас з’явилася думка, що Стіне знала грабіжника? — крикнув Харрі. — Тому що ви стояли близько одне до одного. Набагато ближче, ніж зараз із Беате. Як не дивно, але навіть коли йдеться про життя і смерть, люди прагнуть не порушувати гідність сторонньої людини. Хіба це не дивно?

Тронн підвів дулом підборіддя Беате:

— Чи не будеш ти така ласкава, Беате, порахувати за нас? — У голосі його знову прозвучали театральні нотки. — Від одного до двадцяти п’яти. Не дуже швидко, але й і не дуже поволі.

— Я хочу дізнатися про одну річ, — сказав Харрі. — Що вона сказала тобі в останню мить перед пострілом?

— Ти і справді хочеш знати це, Харрі?

— Так, хочу.

— Тоді скажу на рахунок «два». Один.

— Рахуй, Беате!

— Один, — сухим шепотом вимовила Беате. — Два.

~ Стіне безповоротно підписала собі та Леву смертний вирок, — сказав Тронн.

— Три.

— Вона сказала, що я можу вбити її, але просила пощадити брата.

Харрі відчув, як у нього перехопило горло й пальці, що стискали рукоять пістолета, трохи ослабили хватку.

— Чотири.

— Інакше кажучи, він застрелив би Стіне незалежно від того, скільки часу завідувач перекладав гроші в сумку? — запитав Халворсен.

Харрі сумно кивнув.

— Оскільки ти все знаєш, може, розповіси, яким маршрутом він із місця злочину йшов? — запитав Іварссон. Він спробував надати голосу глузливих, їдких ноток, але в ньому дуже явно прозвучало роздратування.

— Ні, але припускаю, що повертався він тим же шляхом. Угору по Індастрі-гате, потім по Пілестреде, потім зайшов на будівельний майданчик, де стягнув із себе лижну маску і приліпив літери «Поліція» на спину комбінезона. До фітнес-центру він повернувся в кашкеті й сонцезахисних окулярах, абсолютно не ховаючись від обслуговуючого персоналу — адже вони не могли впізнати його. Він попрямував просто до роздягальні, переодягнувся в тренувальний костюм, у якому прийшов до центру з роботи, змішався з натовпом у тренажерному залі, трохи покрутив педалі на велотренажері, можливо, кілька разів підняв штангу. Потім він прийняв душ і повідомив адміністратора, що в нього вкрали ракетку для сквоша. Дівчина, яка прийняла заяву, точно зареєструвала час звернення —- шістнадцята нуль дві. Алібі було забезпечене, він вийшов на вулицю, почув завивання сирен і вирушив додому. Ось приблизно так.

— А я ніяк не втямлю, навіщо йому фокус із поліцейською наклейкою знадобився, — сказав шеф кримінальної поліції. — Ми ж комбінезонами не користуємося.