Безтурботний

1 Мережа дешевих магазинів в Осло.

крашений кругами від денець склянок і пляшок. Усе як завжди. Маленький телевізор стояв на полиці між «Самотньою планетою: книгою про Таїланд» і стареньким «Атласом шляхів», виданим іще Норвезькою спілкою підприємців тоді, як Харрі тут поселився. Незважаючи на свій статус переносного, телевізор за останні сім років не зрушився з місця ні на метр. Харрі довелося якось читати про семирічний синдром: приблизно через сім років люди починають прагнути переїхати на новіє місце. Або поміняти роботу. Або супутника життя. По собі він цього не помічав. Робота у нього була все та ж ось уже майже десять років. Харрі подивився на годинник. Анна сказала — о восьмій.

Що ж до супутниці життя, тут він ніколи не заходив так далеко, щоб мати можливість переконатися у правильності цієї теорії. За винятком двох випадків, усі його романи обмежувалися тим, що сам Харрі називав «шеститижневим утамовуванням свербіжу». У чому крилася причина, він і сам не знав. Може, в тому, що ці два винятки, коли він закохувався по-справжньому, завершилися трагічно. А може, винні були дві найстійкіші його прихильності — пристрасть до розслідування вбивств і тяга до алкоголю. В усякому разі, ще до того як рік тому він зустрів Ракель, Харрі й сам уже мало-помалу почав схилятися до думки, що не створений для тривалих відносин. Йому раптом згадалася спальня в будинку Ракелі в Холменколлені — простора, прохолодна. Багатозначні погляди і недомовки за сніданком. Малюнок Олега на дверцятах холодильника: три фігурки, що тримають одне одного за руки. Під однією з них — високою, головою ледве не врівні з жовтим сонцем, сяючим на безхмарному небі, — кострубато надряпано «Харі».

Харрі підвівся з крісла, взяв аркуш, який лежав поряд із ав-товідповідачем, і рішуче набрав номер на мобільнику. Після чотирьох гудків на іншому кінці лінії зняли слухавку.

— Привіт, Харрі.

— Привіт. Як ти здогадалася, що це я?

Низький приглушений смішок:

— Ти де був усі останні роки, га, Харрі?

— Ну, тут… там… а що? Невже знову дурня зваляв?

Вона засміялася цього разу трохи голосніше.

— Ах так, адже мій номер висвітився в тебе на дисплеї. І справді ідіот. — Харрі відчував, що все це дійсно звучить по-дурному. Нічого, йому б тільки зуміти сказати те, заради чого він телефонує, а там недовго і слухавку кинути. Ну, раз, два, три — пора зважуватись. — Знаєш, Анно, з приводу цієї нашої домовленості на сьогоднішній вечір…

— Харрі, не будь дитиною!

— Дитиною?

— Я тут таке карі готую, пальчики оближеш! Якщо боїшся, що я тебе спокушатиму, то мушу розчарувати. Я розраховую пообідати, ну і побалакати потім кілька годин. Спробуємо розібратися у двох-трьох випадках непорозуміння, що залишилися відтоді, як ми бачилися востаннє. А може, і цього не буде. Просто посидимо, посміємось. Японе-чилі, пам’ятаєш?

— Аякже, звичайно.

— От і чудово! Рівно о восьмій, о’кей?

— Ну, я…

— Чудово.

Вона поклала слухавку. Харрі ще якийсь час розглядав згаслий екран мобільника.

8