Житія Святих - Вересень

Заспіваю тобі, Господи, пісню нову, Прославляю тебе, Господи, кріпосте моя! Заспіваю тобі в народах, і ім"я твоє прославлю, Що ти єдиний є Бог істинний, і немає над тебе! Це співаючи, прийшла на суд і довго допитували її, катуючи, й принуджували до жертвопокладання, але не покорилася. І побачив мучитель несхитне її серце, повелів, підвісивши її, шарпати тіло її гострими залізами. але й після цього страждання силою Божою ціла залишилася. Тоді рів глибокий викопавши і водою наповнивши, зібрали там безчисленних зміїв, єхидн та морських отрутних гадів і від всякого роду гадючого, що по землі повзає і у водах перебуває, ними наповнили рова і засудили вкинути в нього святу Євфимію. Вона ж ознаменувала себе хрестним знаменням і каже: "Світе мій, Ісусе Христе, Ти в нутрі водного звіра зберіг неушкоджено Йону, ти Даниїла від вуст лев"ячих збавив був, Ти-бо і мене міцною своєю хорони рукою, щоб прославилося і через мене ім"я Твоє святе!" І вскочила у рів. Змії ж і гади припали до неї, але не пошкодили їй, про її здоров"я дбали, як видно було, бо на собі її носили, не даючи їй утопитися в глибині рову, водою наповненого. І вийшла свята з рову того без будь-якої шкоди за благодаттю Христовою. І вже не знав мучитель, що їй сотворити, бажаючи її вкінець погубити і гадаючи, що волхвування (яке він святій приписував) явні тільки поборює муки, а не таємні умисли, — звелів викопати другого рова, таємного, і наповнити його гострими списами, і мечами, і ножами, ввіткнувши ту зброю у дно рова догори гостряками, зверху ж ледь прикривши стеблами та землею; і повелів мучениці йти через те покриття у рові, щоб нічого не знаючи — на гостру там зброю впала і поранена померла. І пройшла свята по верху, наче птиця, через сітки перелетівши; інші ж погани, не знаючи того рову, впали в нього і загинули. Що бачачи, мучитель поганьбився вельми і здійснилося там Писання: "Він рова копав, і його викопав, і впав сам до ями, яку приготовив". Свята ж хвалила Бога, співаючи:

Хто висловить сили Господні,

Хто розкаже всі хвали Твої, Господи,

Що ранену рабу Твою від ран неушкоджено зберіг

був Ти.

Що від вогню спас був Ти,

Що від звірів та води і від колеса захистив був Ти,

І від рову вивів був Ти,

І нині, Господи, збав душу мою

від руки того, що споконвіку ворог,

Гріхи юності моєї і незнання мого не пом"яни,

Але краплями Крові Твоєї,

за мене вилитими,

Очисти скверну плоті і Духа мойого,

Ти-бо є очищення, освічення і просвічення рабів

Твоїх!

Антипат же іще намагався зваблювати її добрими словами: "Не безчести, — каже, — роду твого, не погубляй цвіту юності твоєї, не позбувайся життя свого, повернися до пошанування великого Арея, і будеш від усіх нас пошанована і хвалена, і великою славою та багатствами збагачена!" І інші численні слова звабні коли говорив до святої, вона посміялася з нього і докорила як безумного. Тоді знову почав її мучити і багато палицею бив її, повелів пилкою гострою перерізати, але нітрохи пилка не могла пошкодити тіла того святого; також на сковороді розпеченій палив, але сковорода остудилася — ангели-бо з нареченою Христовою були, зберігаючи її в усіх муках, нарешті звірям на з"їжу її дано. Повели святу на видовищне місце, де звірами мала бути з"їдена, молилася ж Богові, щоб подав кінець її мукам, щоб прийняв душу в руки свої — хай повелить їй від багатостраждального тіла перейти до бажаного краю. І сказала: "Господи всіх сил, явив Ти в мені свою непереможну силу і правицю нездоланну; викрив Ти бісівську неміч і мучителеве безумство, мене ж вищу за всі муки сотворив Ти; тепер-бо, як раніше мучеників, що було убивства і крові їхньої пролиття приймав Ти, так прийми і мою жертву, в душі сокрушеній Тобі принесену, і в дусі смиреннім, у скиніях же святих і, в лиці мучеників душу мою прийнявши, заспокій, бо благословенний Ти є вовіки". Коли так вона молилася, спущено було на неї звірів, левів та ведмедів, а прийшовши, лизали ноги її. Одна ж ведмедиця малу рану зробила їй у нозі і витекла кров. Коли це сталося, прийшов голос із небес, в Горнє її закликаючи. І тоді віддала дух свій Господу, за Нього-бо постраждала дбало. І потряслася земля, і місто захиталося, валилися стіни, падали храми, і був страх великий. Відбігли всі із видовища зі страху, залишилося тіло її святе, що лежало мертве, і в той час надійшли батьки її, взяли дочку свою святу і поховали чесно поблизу міста на віддалі одного поприща, дякуючи Богові і радіючи, що сподобилися бути батьками такої дочки, котра кров"ю своєю уневістилася Небесному Женихові Христу і царю всіх; Иому-бо з Отцем і Святим Духом честь і слава, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

У той-таки день пам"ять святої мучениці Севастіяни, що була учениця святого апостола Павла, постраждала у Тракійській країні в Дометіянове царство; а коли після багатьох мук у голову усічена була, молоко замість крові витекло із рани її.

І святої мучениці Мелитини, в Антонієве царство від Антиоха, ігемона, у Тракії відстраждала. І святої мучениці Людмили, баби святого Вечислава, князя чеського, від невістки своєї задушена, постраждала, її потім чудесами Бог прославив, як мученицю, над гробом-бо її свічки запалені являлися вночі, а сліпець, доторкнувшись праху гробного, прозрів.

У той-таки день пам"ять преподобного Доротея-пустельника, що з Тиваїди, котрий перебував у пустелі поблизу Олександрії, на місці названому Келії пустельницькі, його ж пустельницьких подвигів Палладій, єпископ єлинопольський, в юності своїй самовидцем був. Повістує про нього таке: "Шістдесят літ пробув старець у печері одній, жорстке вельми мав життя. Трудолюбний бувши, щоденно в саму полуденну спеку поблизу моря ходячи, збирав каміння і з нього будував келії і давав тим, що не могли будувати. "Я ж, — каже Палладій, — мовив йому якось: "Що чиниш, отче, в такій старості, мучачи своє тіло на спеці лютій?" Відповів мені, кажучи: "Хай не вона мучить мене, але хай умучу її я". їв-бо в міру щоденно хліб сухий і трохи зілля грубого раз на день, також і воду пив у міру. Бог свідком, що не бачив я його, покладеного на рогозині, ані сплячого, але цілу ніч, сидячи, плів коші з фінікових гілок і на те їжу собі купував. Помислив же я, що тільки при мені так жорстоко живе і, звідати про все життя його бажаючи, розпитував багатьох учнів його, чи таке завжди було жорстке життя його! 1 повідали мені, що з дитинства таке життя має, і ніколи не заснув за звичаєм, хіба щось роблячи чи ївши, склеплював часом очі, аж не раз і хліб випадав із вуст його в час їжі. А що змушували ми його, аби колись трохи на рогожині спочив, залишившись, казав нам: "Як переконаєте колись ангела заснути, переконаєте і мене". Якогось дня послав мене, — каже Палладій, — до своєї студениці о дев"ятій годині, щоб приніс я посудинку води до трапезування його. Трапилося, що коли приступив до студениці і приник, то побачив у ній гадюку й, через страх і трохи не зачерпнувши води, побіг, і повернувся до нього, звіщаючи й кажучи: "Загинув, отче, бачив-бо гадюку у студениці". Він-бо, ледь-ледь усміхнувшись і головою покивавши, рече мені: "Коли б диявол захотів у всі студениці й у всі витоки водні вкинути єхидни, гадюки й інше якесь отрутне гаддя то ніколи б ти не пив води і вмирав би від спраги". Те сказавши, встав, пішов сам до студениці і зачерпнув води, знаменаючи її хрестним знаменням, і випив її кажучи: "Де хрест, там нічим не пошкодить бісівська сила".