Виголошення лоту 49

— Можеш їх узяти.

Вона заперечно похитала головою.

— Повертаєшся до Сан-Нарцисо?

— Так, цієї ж ночі.

— Але ж копи…

— Буду втікачкою. — Пізніше вона не могла згадати, чи казали вони ще щось. На станції вони поцілувалися на прощання — з усіма ними. Ідучи геть, Мучо насвистував щось складне, дванадцятитонове. Едіпа сіла, схиливши голову на кермо, і згадала, що не запитала його про штамп «Тристеро» на листі. Але вже було надто пізно, і це не мало жодного значення.

6

Повернувшись до «Палат Ехо», вона побачила Майлза, Діна, Сержа та Леонарда, які з усіма своїми інструментами розташувалися в кінці басейну біля трампліна і просто на ньому. Вони були настільки спокійні і незворушні, ніби цієї миті якийсь невидимий Едіпі фотограф знімав їх на обкладинку для альбому.

— Що трапилося? — запитала Едіпа.

— Той ваш хлопець, — відповів Майлз, — Метцґер, реально підставив нашого контртенора Сержа. Пацан тепер сам не свій від горя.

— Він правий, дамочко, — сказав Серж. — Я навіть написав про це пісню, вона складена в моєму особистому стилі і звучить приблизно отак:

Пісня Сержа

Який у серфера самотнього є шанс Кохатись з ципою на серфі, Коли дебелі й хтиві Гумбéрт Гумбéрти[178] Кружляють поруч нас? Моя мала для мене — леді, Для нього — це німфетка ще одна; Вони довкола линули, Мала мене покинула І горя завдала! Отож пішла вона-а-а, Мене ж чека нова, І щоб її знайти, Послухаю поради старої я когорти. Цієї ночі я стрічавсь із восьмирічкою Вона така ж прошарена, що й я, Щоночі ми тусуємо в дворі За школою під номером три три (о, йє!), І це насправді мега-круто!

— Ви мені намагаєтеся щось розповісти, — сказала Едіпа.

Тоді вони пояснили їй у прозі. Метцґер разом із ципою Сержа подалися до Невади, щоб там одружитися. На прискіпливі запитання щодо восьмирічної Серж зізнався, що це поки тільки вигадки, але він ошивається довкола дитячих майданчиків і з дня на день збирається порадувати їх свіжими новинами. На телевізорі в її кімнаті Метцґер залишив записку, де казав їй не турбуватися щодо спадку, бо він передасть свої повноваження кому-небудь з «Ворп, Вістфул, Кубічек і Макмінґус», а вони вже будуть з нею на зв’язку, і що все це вже також узгодили із судом у справах спадковості. І жодної згадки про те, що Едіпа і Метцґер колись були не лише співвиконавцями заповіту.

І це значить, подумала Едіпа, що оце й усе, ким ми були насправді. Вона мала б відчути класичне приниження, але її голова була забита іншим. Розпакувавши речі, вона відразу ж взялася дзвонити режисеру Рендольфу Дріблетту. Після десяти гудків відповіла літня пані.

— Перепрошую, нам нічого вам сказати.

— А хто це? — спитала Едіпа.

Зітхання.

— Це його мати. Заява буде завтра опівдні. Зачитає наш адвокат. — Вона поклала слухавку. Що за чортівня, здивувалася Едіпа: що сталося з Дріблеттом? Вона вирішила зателефонувати пізніше. Знайшла у довіднику номер професора Еморі Бортца, і тут їй пощастило більше. Дружина, яка назвалася Ґрейс, відповіла під акомпанемент дитячих голосів:

— Він поливає подвір’я, — сказала вона Едіпі. — Це витончений жарт про те, чим він займається десь із квітня. Він сидить на сонці, п’є пиво зі студентами і жбурляє пивні пляшки в чайок. Краще поговоріть з ним, поки це не зайшло надто далеко. Максине, чому б тобі не кинути цим у свого брата, він жвавіший за мене. Ви знаєте, що Еморі зробив нову редакцію Верфінґера? Вона вийде, — але інформація про дату потонула серед могутнього гуркоту, маніакального дитячого сміху і тонкого вереску. — О Боже! Ви коли-небудь бачили дітовбивство? Приїжджайте, можливо, це ваш останній шанс побачити.