І не лишилось жодного

Вони знову перезирнулись.

Ломбард сказав:

— Це збіса дивно.

Блор вигукнув:

— Ми повинні його знайти!

Він попрямував до дверей. Усі послідували за ним, Віра останньою.

Коли вони йшли сходами вниз, Армстронґ промовив через плече:

— Звичайно, він міг би залишитись у вітальні.

Вони перетнули хол. Армстронґ голосно покликав:

— Ворґрейве, Ворґрейве, де ви?

Відповіді не було. Будинок заповнила мертва тиша, окрім лагідного стукоту дощу.

Потім, при вході до вітальні, Армстронґ непорушно завмер. Усі інші зібрались позад нього і заглядали через його плече.

Хтось закричав.

Суддя Ворґрейв сидів у кріслі з високою спинкою в кінці кімнати. З обох боків від нього горіли свічки. Але що шокувало і вразило спостерігачів, — це той факт, що він сидів одягнений у багряне із суддівською перукою на голові…

Лікар Армстронґ дав знак усім, щоб тримались подалі. Він сам попрямував до безмовної постаті з широко розплющеними очима, похитуючись, наче п’яний.

Він нахилився вперед, вдивляючись у непорушне обличчя. Потім різким рухом зірвав перуку. Вона впала на підлогу й оголила високе лисе чоло з круглою плямою на самій середині, з якої щось капало.

Лікар Армстронґ підняв неживу руку й помацав пульс. Потім повернувся до всіх інших.

Він промовив голосом беземоційним, мертвим, далеким:

— Його застрелили…

Блор сказав: