І не лишилось жодного

— Боже… револьвер!

Лікар закінчив таким самим в’ялим голосом:

— Влучило йому в голову. Моментально.

Віра згорбилась над перукою. Вона заговорила, і голос її тремтів від жаху:

— Зникла сіра вовна міс Брент…

Блор додав:

— І багряна шторка з ванної…

Віра прошепотіла:

— Ось для чого це було потрібно…

Раптом Філіп Ломбард зареготав — високим неприродним сміхом.

— «П’ятеро солдатиків правом захопились, Засудили одного — четверо лишилось». Ось і настав кінець кривавому судді Ворґрейву. Уже не буде виголошень вироків! Уже не буде одягання чорної шапочки! Ось останній раз, коли він засідатиме в суді! Не буде вже заключних промов судді й посилання невинних людей на смерть. От Едвард Сетон би сміявся, якби був тут! Боже, ото сміявся б!

Його емоційний вибух шокував і налякав усіх інших.

Віра закричала:

— Лише сьогодні вранці ви сказали, що це був саме він!

Обличчя Філіпа Ломбарда змінилось… протверезіло.

Він промовив тихим голосом:

— Знаю, що казав… Що ж, я помилявся. Ось іще раз була доведена невинність одного з нас — занадто пізно!

Розділ чотирнадцятий

I

Вони віднесли суддю Ворґрейва нагору в його кімнату й поклали в ліжко.