— Чому б ні. Немає сенсу тут сидіти й дивитись одне на одного.
Блор підтримав:
—
Лікар пробурмотів:
— Це найкраще, що можна зробити, проте сумніваюсь, що хтось зможе заснути.
Вони рушили до дверей. Блор промовив:
II
Вони піднялися сходами.
Наступні дії трішки були схожі на сценку з комедії. Кожен із чотирьох стояв і тримався за ручку своїх дверей. Потім, наче за сигналом, кожен ступив у свою кімнату і зачинив за собою двері. Почулись звуки замків і засувів та пересування меблів.
Четверо переляканих людей забарикадувались до ранку.
III
Філіп Ломбард видихнув із полегшенням, розвертаючись від крісла, яким він підпер дверну ручку.
Він попрямував до комода.
В освітленні мерехтливої свічки він із цікавістю розглядав своє обличчя.
М’яко промовив сам до себе:
— Так, уся ця справа таки добре тебе поколошматила. — На обличчі раптом з’явилась його вовча посмішка.
Він швидко роздягнувся.
Підійшов до ліжка, поклав свій наручний годинник на столик біля нього.
Потім відчинив шухляду столика.