— Тепер розумієш, чому людство загалом краще за окремих осіб? Людство загалом ніколи не почне верещати про те, що йому потрібна термінова допомога, відриваючи від цікавої бесіди.
— Дене! — Макс починав нервуватися.
— Та йду вже, йду, — відповів я і справді пішов до рипучих дверцят, з яких щойно видерлося індиго.
Макс почекав, доки я пройду повз нього, кинув Ані:
«Бувай» і лише тоді подався слідом, немов боявся, що, як обернеться до мене спиною, то я кудись втечу.
— Ну? — спитав я його, коли ми вийшли на сходи. — І що конкретно повідомила тобі Маринка? До речі, котра з наших Маринок дзвонила?
— Нас відкликають, — зітхнув він.
— Чому?
— Не знаю… Сказали терміново витягати тебе, розходитися по домах і писати звіти.
— І все?
— Мабуть…
— Тобто з Анею ми більше не працюватимемо?
— Мабуть.
— І отак ти із нею попрощався? «Бувай»? Ви ж ніби зустрічалися… Може, вона закохалася в тебе, а ти зникаєш, кинувши «бувай»?
Макс здивовано поглянув на мене.
— А що я мав зробити?
— Хоча б вигадати правдоподібне пояснення своєму зникненню.
— Навіщо? Аби не зачепити її почуття? Аби вона не страждала й не плакала ночами?
Я скосив очі на нього. Холодна усмішка, холодні очі, ось воно — істинне обличчя породження Доктора Зло.
Незрозумілого й небезпечного породження. І це — той самий хлопчик, який ще вчора червонів, готуючись до романтичного побачення з дівчинкою, яку тепер так спокійно кидає. Я не міг зрозуміти його. За весь час нашого спілкування так і не зумів пролізти йому в душу… Якщо він, звісно, має душу…