Дама мотнув рукою в його бік і звелів:
— Підведись і підійди!
Довгоносик підскочив і пострибав до вчителя.
Той спідлоба зиркнув на нього і наказав:
— Скажи «Я». І покажи.
— Я, — невпевнено пропищав Чапля і ткнув себе в груди.
— Бачиш, куди показав? — хитро примружився японець. — Тепер знаєш, де відповіді!
Та ефектнішу «фішку» Дама нам продемонстрував наприкінці літа. Спочатку він, як завжди, сів і застиг, як кам’яний бовван.
А після короткої паузи він уривчасто виголосив дивне і негодяще для цього випадку слово:
— Атаман!
А потім розкинув руки і забурмотів щось типу магічного закляття:
— Ла-ва-ва-ра-ра-йа-йа-га-га-ум-га-ум-га-ум!
І між його руками раптом спалахнула дугою райдуга.
Ми були в захваті. Він кинув звичне:
— Тренуйтеся! — і, згасивши веселку, заплющив очі.
Ми всі намагалися повторити за ним його вправу. Кожен бурмотів те, що встиг запам’ятати. А хто вже й не бурмотів, а вигукував. І коли здійнявся неймовірний галас, Дама розплющив очі й голосно сказав:
— Тренуватися можна і тихо! Від того, що ви кричите, сили не додасться!
Наступні дні ми почали впрівати мовчки.
Але до кінця навчання ніхто так і не спромігся утворити райдугу. Хоча всі ми легко навчилися створювати райдужні кульки, бачити навколо тіл людей прозоре мінливе марево, яке в теорії у Сигізмунди мало назву «аура», та багато чого ще…
Взагалі Дама мене нічим не вирізняв. І ніколи не хвалив. Тому поступово я розчарувався у своїй честолюбній ідеї, що вчитель лишився заради мене.
ebooksa