— Існує стара легенда… Колись колесо було на стрісі світу. Там, на вершині світу, люди жили, наче в раю. Але потім щось сталося, і колесо впало. Та перетворилося на чортове. Люди розсіялися по землі. А чортове колесо, як млин, тепер безжально перемелює людські душі… Та наприкінці цього світу з’являться ті, які здатні виправити зло…
— Ну-ну, — пробурмотів я і позіхнув — легенда мене не надихнула. Взагалі у мене склалося таке враження, що Свєтка цю легенду вигадала щойно, сидячи на зупинці.
Вона тим часом вела далі:
— Якщо дивитися на південь, то зі сходу на захід, — мотнула рукою по небу, — пролягає лінія зодіаку.
— Угу, — я знову буркнув і позіхнув, застромлюючи руки до кишень. Робилося прохолодно. І нудно. Бо, хай там як, я й сам мав деяке уявлення про всі ці астрології. І нічого нового почути від неї не сподівався.
— Так ось, якщо спостерігати із Землі — зодіак видається гігантським колесом, що обертається, — продовжувала просвітницьку діяльність Світлана, — та ми завжди бачимо половину колеса.
Вона знову провела рукою переді мною, малюючи на небі уявне півколо:
— Але за рік перед нашим зором воно прокручується геть усе. Воно символізує час, це колесо… час, який перемелює все, як жорна млина. Тому я і запитала тебе про мірошника… Це колесо має різні назви — млин, колісниця, зодіак, драбина…
— Драбина? — сіпонувся я. — До чого тут драбина?
— В драбині Якова дванадцять сходинок, — всміхнулася Світлана. — У його сні по ній підіймалися до неба та спускалися янголи. Ці дванадцять сходинок — дванадцять знаків зодіаку. Час — це загадка, яку потрібно розгадати. Якщо ми розшифруємо цю інформацію, ми знайдемо вихід, розумієш?
— По-перше, про драбину повільніше, — зупинив я її,— і по-друге, який іще вихід? Куди?
— Я ще точно не знаю… Певно, вихід в інші світи… — вона звела замріяні очі до неба.
— То ти й сама не знаєш… — розчаровано протягнув я, — чого ж ти мені тоді морочиш голову?
— Ну, може, я чогось ще і не знаю, та я знаю одне, — серйозно глянула на мене Свєтка, — час уже прийшов! Дві стрілки зодіаку показують на Різдво. Годинник проб’є дванадцять разів… і все зникне.
— Що зникне? Карета перетвориться на гарбуз? — я скептично скривився. — І які ще стрілки?
— Стрілки — то Стрілець і Скорпіон… — відповіла вона, повністю ігноруючи моє єхидство, і сіпнула гострим носиком: — Більше, наскільки я пам’ятаю, стрілок у зодіаку немає. Сонце на Різдво зараз потрапляє саме між цими знаками. Це місце має ще одну назву — Via Combusta, що перекладається з латини як «випалений шлях». Зараз ми всі по ньому і йдемо…
— Поясни, а чого мене обізвали драбиною? По-моєму, я анітрохи не схожий на коло зодіаку…
Свєтка глянула на мене, як ото дивляться на дітей-даунів — трохи з жалістю і трохи з презирством:
— Мова символізму зрозуміла не одразу, та коли її опануєш, то відкриваються… — і немов схаменувшись, махнула рукою, — коротше, ти поки що не втямиш, та це не так і важливо…
— Спасибі… Пояснила! — з сарказмом прокоментував я.
ebooksa