З дивним малим я таки здибався. Наступного дня. Він біг повз мене коридором, і я його запримітив іще здалеку.
— Ану, стій! — схопив малого за плече, саме коли він уже побачив мене і налаштувався втекти. Розвернув його до себе і подивився в очі: — Привіт, космонавте! Ну, розказуй, як ти це зробив? Вчора біля гойдалки?
— Що зробив? — малий опустив очі, а потім недовірливо глянув на мене, кліпнув і невміло збрехав: — Тобі привиділося!
— Та ну… — посміхнувся я.
— Пусти! — запручався він.
Я трохи відпустив руку.
— Скажи хоч, у якому класі ти навчаєшся?
— У четвертому «Б», — зиркнув спідлоба.
— Не брешеш? — перепитав я, хоча точно знав, що зараз малий каже правду.
— Не брешу, пусти… — сіпнувся він і через секунду вже гайнув коридором, здіймаючи пил.
Я замислився. Щось я про цей 4-Б вже чув…
На наступній перерві я пішов вивчати шкільний розклад. Поки я дивився на всі ці кубики, до мене підійшла Свєтка і, меланхолійно жуючи гумку, запитала:
— Що шукаєш?
Я повернувся до неї:
— Четвертий «Б»… А хто там за класного керівника?
— Як хто? — здивовано підняла брови Свєтка. — Ма…
— Ангеліна! — здогадавшись, перебив її я, — Точно… Ангеліна!
— Ну і що, — знизала плечима Свєтка, — чого це ти такий збуджений?
— Та нічого… — відповів я і нахилився до неї: — Ти про той випадок із малим нікому… Гаразд?
— Він що… з четвертого… — кліпнула Свєтка.
ebooksa