— Тобі важливо усвідомити, що саме ти — той, хто відмикає двері… Як би тебе там не обізвали… — в очах у неї загорілися вогники, і голос став вагомішим, як у журналіста, що веде репортаж із місця бойових дій. — Ми або пройдемо цим шляхом, або загинемо. Інших варіантів немає.
— Це що, так серйозно? Чому ж тоді…— я згадав слова Кульгавого: «…ми не можемо віддати цю
Я не встиг договорити. До зупинки вже під’їхав «уазик».
Світлана швиденько всілася біля вікна і принишкла. Знову провалилася у свій «коматоз». Тільки її зелені очі, як дві зірочки, таємниче поблискували у темряві.
11
Був звичайний будній ранок. Ангеліна була вже на кухні. Коли я зайшов, вона саме обернулася від плити з цілою тацею грінок.
— Привіт! А де Світлана? — поставила таріль на стіл.
— Мабуть, іще спить, — відповів я, сідаючи на стілець.
— Світлану слід поквапити, — сказала Ангеліна і зняла фартух, — бо мені треба ще й попрацювати трохи. Дещо дописати. Тож ви тут самі хазяйнуйте. Кава знаєш де? Чайник на плиті…
— Так, — кивнув я, — знайду.
Ангеліна побігла дописувати якісь свої конспекти, а я дістав із полиці розчинну каву. Чайник саме закипів, і я, поставивши дві чашки на стіл, поклав у них по чайній ложці кави й залив окропом.
І саме всівся пити свою каву, коли до кухні забрела Свєтка. В пухнастому салатному халатику, одягнутому поверх рожевої піжами.
— Я бачила прегарну жінку, що пливла до мене у золотому човні…— повільно проказала вона і потягнулася.
Від несподіванки я навіть поперхнувся гарячою рідиною.
— Що?!
— Мені наснилася прегарна жінка… вродлива, як богиня, — замріяно повторила Свєтка і всілася поряд.
— Цікаво… — я поставив чашку на стіл і вилупився на неї.
— Так. І видається мені, що це не просто сон, — швидко хапонула свіжу грінку з тарілки Свєтка. — Він як загадка… Жінка зі сну передала мені книгу. Книга була великою, ледве вміщалася у мене на колінах…
Вона на мить заплющила очі, тримаючи грінку в руці, а потім прийшла до тями, відкусила від грінки краєчок і жуючи запитала:
— Це мені кава?
ebooksa