Та за хвилину, порушуючи обідній спокій, повз нас проплила Любочка з гамірливим розширеним ескортом. Крім Вітки й декількох подружок, що майже ніколи не полишали свою «королеву», за нею сунув Дімон із парою гібончиків.
Галаслива ватага оточила гойдалку, що розташувалася майже по центру майданчика.
— Я хочу прокатітца… — капризно звернулася Любочка до Гібона.
Гойдалка була зайнята. На ній ліниво гойдався якийсь кирпатий малий.
— Ану, киш звідціля, малявка! — гаркнув йому Дімон. Та «малявка» тільки спідлоба зиркнув на Гібона і, вперто вчепившись у бильця, залишився на місці.
— Ага! То ми такі смєлі, не слухаємося старших! — відхаркнув убік Дімон.
Любочка з подружками захихотіли. Гібон глянув на Любочку і знову нахилився до малого:
— Так шо… Старших слухатися не будемо?
Малий зблід і від страху закляк.
— Ага, смєлі, значиться…Тоді ми тебе відправимо у космос! — реготнув Дімон і зі всієї дурі підштовхнув гойдалку.
Під наполегливими тичками Гібона гойдалка швидко розкачувалася, зі свистом описуючи у повітрі гігантські півкола, вона розганялася щосекунди швидше, а потім зробила «колесо». Малюк щосили вчепився в металеве поруччя, аж пальці побіліли. Сміливий малий — навіть не нявкнув. Та коли гойдалка зробила третє «колесо», малий не втримався, злетів із місця і гупнувся на землю.
Гойдалка знову зробила коло і з шаленою швидкістю летіла назустріч «космонавту», який уже сіпнувся піднятися.
— Не підводь голови… — злякано гукнула йому Свєтка.
Але малий вже підвів довбешку і від шоку тільки тупо кліпнув. Ще секунда — і гойдалка знесе йому голову… Ця думка підхопила мене з місця, і я, не замислюючись про наслідки, жбурнув у напрямі гойдалки енергетичний щит. У повітрі спалахнуло сліпучо-жовтим. Гойдалка вмить завмерла, гупнувшись об щит, як об гумову перепону. Незадоволено скрипнула і, повільно відхилившись назад, знову трохи колихнулася і застигла.
Вся компанія теж застигла з роззявленими щелепами.
…А малий невідомо яким чином опинився за метр від небезпечного місця. Я точно знав, що це не моя робота.
— Та хто ти в біса такий!? — першим віддуплився Дімон, поїдаючи мене круглими від переляку очима.
Я не відповів, тільки уважно придивився до малого, який, не чекаючи, коли я йому допоможу, швидко підхопився і побіг геть.
Наразі я б теж був не проти почути відповідь на це запитання… Від оцього малого.
10
ebooksa