— Стій! — несподівано крикнула мені Катерина. — Панотче, ви бачите?!..
Я зупинив машину посеред дороги. Натовп був уже близько. До нас долинули загрозливі крики.
— Боже! Боже! — почув я позад себе розпачливий голос священика. — Спостигла нас кара!
— Повертай! — наказала Катерина.
Але, перш ніж я встиг розвернутися, Альберді відчинив дверцята, вискочив на шосе і побіг назустріч напасникам, щось вигукуючи й вимахуючи руками.
Побачивши священика, люди начебто збентежились. Крики замовкли; на обличчях одних з"явився подив, інших — радість. Проте натовп і далі сунув уперед і нарешті обступив священика, а тоді й нашу машину.
Священика Альберді зовсім не стало видно. Тільки його голос ледве долинав до нас крізь гамір і метушню. Але що саме він говорить — ми не чули.
Поволі гомін став ущухати. Дедалі більше голосів закликало до спокою.
— Нехай говорить! Нехай говорить панотець! Тихо! Тихо!
Священик проштовхувався крізь натовп до машини. За хвилину він уже виліз на багажник. Тепер він височів над натовпам, і всім було його видно.
— Тихо! Тихо! Тихо! — знову залунали голоси.
Альберді водив очима по обличчях, намагаючися зосередитись. Нарешті він підняв руку і повільно промовив:
— Во ім"я отця і сина і святого духа!
— Амінь, — прокотився натовпом шепіт.
— Хай боронить вас бог од лихих помислів і вчинків! — суворо почав священик. — Хвала йому, що я міг зустріти вас вчасно і закликати схаменутись! Не знаю, хто вам сказав, що мене ув"язнено… Але тепер ви самі бачите — це неправда! Я стою перед вами живий і здоровий… І кажу вам: не вірте брехливим чуткам!..
— Але ви, панотче, там були, правда?! — зненацька розітнув тишу чийсь голос.
— Був! — підтвердив Альберді. — І, як бачите, нічого зі мною не сталося! Я вже не раз казав вам, що це неправда, що це вигадки простодушних і нерозумних!.. Скажіть тим, хто казав вам про знамення на небі, що вони їм приснилися! Всеньку ніч я пробув в інституті Бурта і можу вас запевнити: жодних диявольських знамень я не бачив, і ніхто звідти ніяких кар на наше село насилати не хоче і не може! Тільки ми самі можемо накликати на себе біду!..
— А те, що казав Ігнасіо, син Дієго Мадуро? То теж неправда? — знову почулося запитання.
Крізь юрбу до самісінької машини пропхався кремезний молодий метис і спитав священика голосно, щоб усі чули:
— Ваша велебність, розкажіть, як було з тим Ігнасіо?
ebooksa